Слава ЗСУ!

– Хай веселяться собі, не треба їх виганяти. – благальним тоном мовила Ніка, боячись розчарувати веселу трійку.

– Гаразд, тільки не засмучуйся. – насилу погодився він, поправляючи пальцями чорне волосся, що сповзло йому на очі.

– Добре. – пообіцяла вона, демонструючи широку посмішку, яка чомусь виявилася не зовсім щирою.

Джеліос важко зітхнув.

– У мене є дещо для тебе. – він протягнув долоню з маленьким чорним камінцем круглої форми на срібному ланцюжку.

– Що це? – відверто здивувалася вона.

– Я хочу подарувати тобі цю підвіску.

– Ні, на сьогодні вистачить подарунків, до того ж ти знаєш, що я не зможу забрати її до свого світу. – категорично відмовилася Ніка, спираючись усім тілом на стіну.

– Я знаю. – якось дивно сказав він. – Візьми її хоча б на той час, який ти проведеш у Пеліоні. – його благальний погляд змусив змінити Ніку раптове рішення.

– Ну, добре. – без особливого ентузіазму погодилася вона. Чому їй всі так хочуть щось підсунути? Спочатку цей дивний старий з крамниці, потім Даная, Зак та Кора влаштували цей невдалий сюрприз з тортом, і от тепер Джеліос приєднався до них. Невже це переходить у якусь абсурдну манію? Вагаючись, Ніка все-таки витягнула руку, на Джеловому обличчі появилася схвальна посмішка. Вона голосно зітхнула, проте Джел вдав, що не помітив її реакції, він швиденько вложив їй у руку гладенький камінець з витонченим ланцюжком. Ніка пильно вдивилася у цю незвичну круглу річ. В середині чорного каменя виблискував блакитний відтінок. Вона піднесла руку ближче до очей.

– Знаєш, цей камінь чимось нагадує тебе. – лунко звернулася вона до Джеліоса, той здивовано підняв брови.

– І чим саме?

– Зверху він чорний, як твоє волосся, а з середини мерехтить блакитним відблиском, схожим на твої очі…

– Ніка, ти занадто драматизуєш. – впівголоса засміявся він. Вона не могла відірвати заціпенілого погляду від круглого каменю та блакитного блиску, який раптом почав збільшуватися і сяюче блакитне світло, що миттєво вирвалося з каменю, розчинилося в повітрі прямісінько перед її носом. Ніка застигла на місці з відкритим ротом, не в змозі зрозуміти, що все-таки сталося.

– Ти це бачив? – аж занадто вражено крикнула вона.

Джеліос без жодної цікавості зазирнув їй у вічі.

– Що? – цілком спокійно запитав він. Невже він не помітив цього? Ніка нервово видихнула повітря і знову зупинила свій стривожений погляд на ланцюжку.

– Як що? Спалах блакитного світла… – їй було важко повірити у власні слова.

– Ніка, яке світло? Це звичайний камінь! Тобі просто привиділося. – запевнив Джеліос. Його рівний голос і незворушний вираз обличчя були цілком переконливі.

– Ні… – мляво заперечила Ніка. Джеліос взяв камінь з її долоні і почав ретельно досліджувати його зі всіх сторін. Потім він легенько провів пальцем по його поверхні і вручив назад.

– Я не побачив нічого незвичного. – похитавши головою, почав він. – Ніка, ти просто перевтомилася… Тепер я не певен, що ми зробили правильно, влаштувавши це метушливе дійство. – його руки напружено притислися до стіни.

– Ні, все було просто чудово! Мені дуже сподобався екстравагантний танок. Це було неймовірно. А щодо спалаху… це звичайнісіньке марення. Твоя правда, я напевно втомилася. – сумно видихнула вона, намагаючись знову побачити дивовижне світло хоча б в уяві. Цього було б цілком достатньо для неї.

– Зак та Кора добре постаралися. В них, як в нікого іншого, виходить вигадувати щось нове та неординарне.

– Так. – беззаперечно погодилася Ніка. Коли пильний погляд Джела зупинився на її мокрій та заляпаній пральним порошком блузі, він замислено усміхнувся.

– У вашому світі брудний одяг змащують фарбою? – поцікавився він, дивлячись на блакитні плями.

– У цьому винен твій пральний порошок, що відразу видався мені дивацьким. – Ніка потягла пальцями мокру блузку, щоб відтягнути її від живота.

Джеліос схилив голову набік.

– Ніка, це фарба для одягу, пральна рідина знаходиться у білій пляшці.

– Ой…Але на етикетці не було жодного напису! Стоп… Я що помила голову пральною рідиною? – раптово вигукнула вона, промацуючи мокре волосся, переконуючись, що воно справді на місці. Джеліос нахилився до Ніки, і притулив обличчя з добродушною посмішкою до її голови.

– Хм… Знайомий запах… Це точно була шампунь. – м’яко засвідчив він, вдихаючи шоколадний аромат мокрого волосся. Ніка полегшено зітхнула. Позаду них хтось голосно прокашлявся, це була Даная Лутор. Джеліос хутенько відірвав обличчя від заціпенілої голови Ніки.

– Ой, я не вчасно! – хихикнула вона, затуляючи рот рукою. Очевидно, її це дуже зацікавило.

– Даная, ти все не так зрозуміла! – спокійним тоном промовив Джел, голосно вдихаючи повітря.

Даная підняла худорляві плечі.

– Та годі вам. Можете не розповідати мені байки. Усе і так видно. – радісно вигукнула вона, немов відкривши якусь величезну таємницю. Джеліос спохмурнів, він знав, що сперечатися з нею було марно.

– Щось сталося? – неуважно запитав він, дивлячись Ніці прямісінько в спантеличене обличчя.

– Прийшов Зенон, він хоче с тобою потеревенити. – Даная вказала на двері, що вели в кімнату Джела.

– Гаразд, нехай трохи зачекає. – невдоволеним тоном озвався він.