Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ілюзія Сну

Даная швидко похитала головою, від чого її фіолетова перука з’їхала набік.

– Він сказав, що це терміново. За Ніку не хвилюйся, веселощі ще не закінчилися, там Зак і Кора тільки розпочинають. Оце розважимося! – веселенько підморгнула вона і потягнула Ніку до вітальні. Джеліос неохоче кивнув.

– Тільки не сумуй. – стишеним голосом попросив він, проте Даная зуміла почути його слова.

– Ніхто нудьгувати не збирається! – процідила вона, скорчивши невдоволену гримасу.

У вітальні все ще миготіли кольори та лунала гучна музика, Зак та Кора витанцьовували навколо столу. Шматки крему, немов білий сніг, красувалися на стінах та меблях.

– Ходімо, я покажу тобі декілька моїх фірмових рухів. – з ентузіазмом вигукнула Даная, метнувшись до центру. Однак зараз Ніка зовсім не бажала танцювати, тому вона відмовилася і сказала, що буде спостерігати за Данаєю, сидячи на дивані. Даная Лутор зробила кисле обличчя, але все таки залишила в спокої Ніку, що відразу відкинулася на спинку дивана і щоб догодити подружці, вдала, ніби зацікавлено спостерігає за її жвавим танцем. Насправді Ніку турбувала лише мокра блузка, що здавалося намертво прилипла до її живота. Вона хутко розправила пальцями заплутані та вологі пасма волосся і почепила на шию ланцюжок з круглим, чорним каменем, який вже не видавав жодних незвичайних ознак.

Даная намагалася станцювати її найкращі рухи, тому час від часу поглядала на Ніку, щоб переконатися що та дійсно не відводила від неї очей. В таких випадках Ніка робила обличчя якомога радісним і кивала їй з широкою посмішкою. Терпець їй урвався, коли шкіра на животі, в яку вже добряче просочилася блакитна фарба з блузки, почала припікати. Вона зіскочила на ноги і мерщій подалася до ванної кімнати, надіючись, що Даная, Зак і Кора були занадто захоплені танцювальними розвагами, аби помітити її відсутність.

Не дійшовши до ванної, Ніка спинилися біля напіввідчинених дверей, що вели до кімнати Джеліоса. Не те що вона хотіла підслухувати, просто Зенон говорив аж занадто голосно.

– Джел, чому ти не довіряєш мені? Ти повинен розуміти – від цього залежить твоє життя! –схвильовано промовив він.

– Не тобі вирішувати! Я маю право вибору! – Джеліос також був занепокоєний. Дихання Ніки стало голосним, вона вдихнула побільше повітря, аби затамувати подих на декілька секунд. Їй вже дуже кортіло дізнатися тему їхньої розмови.

– Ти навіть не здатен захистити себе. Твоя дурість тебе перевершує.

– Я не повинен тебе слухати. Ти мені не батько і навіть не брат. – знервовано вигукнув Джеліос.

– Що? Ти помиляєшся я… – швидко випалив Зенон і відразу вмовк. Насторожена тиша тривала ще деякий час. – Ти мій найкращий друг, але якщо це для тебе не має бодай якогось значення… – невпевнено продовжив він. Атмосфера була напруженою, Ніка страшенно боялася поворухнутися, аби вони не виявили її присутність.

– Знаю. Тому я прошу тебе як друга, не втручатися. Я вже зробив свій вибір. Змирися.

– Ще не пізно щось змінити. Я лише прагну захистити тебе. Зрозумій це нарешті. Невже та дівчина варта твого життя. Ти повністю втратив голову. – суворо викрикнув Зенон. Ніка здригнулася, тепер вона прагнула стати невидимкою.

– Це не твоя справа. – голос Джеліоса видався доволі розлюченим.

– Ти знову помиляєшся. Бачу мені потрібно нагадати, що вони повернулася і не спиниться ні перед чим, щоб знайти її! І я матиму рацію, якщо скажу, що Аврея Соллорі та Дардон вже наближаються до цього будинку. Їм потрібна Ніка, і ти не зможеш стати їм на шляху. – після його слів Ніку охопила безжалісна паніка, почуття страху повністю оволоділо нею. Здавалося, кров застигла у жилах, а серце шалено вистрибувало з грудей. Вона мимоволі обперлася об двері, які відразу відчинилися. Зенон та Джеліос кинули стривожені погляди на її перекошене від жаху лице.

– Що ти тут робиш? – нестримано гаркнув Зенон, стискаючи напружені руки в кулаки. Джелове обличчя побіліло.

– Ніка, ти підслухала нашу розмову. – розгублено промовив він, тримаючись за спинку стільця.

– Я…я…. – на її очах з’явилися сльози, що неспинно потекли по щокам та підборіддю. Більше не було сили стояти там і шукати безглуздого виправдання. Сказане Зеноном занадто стривожило її, повністю захопило розгублену свідомість. Ніка бачила перед собою лише злісне обличчя Авреї та страшну постать Дардона, які назавжди викарбувалися у пам’яті.

Вона блискавично вибігла з квартири, навіть не прислуховуючись до кроків, що лунали позаду.

– Ніка, зачекай! – Джеліос з легкістю її наздогнав, вони зупинилися на сходах першого поверху.

– Не потрібно нічого пояснювати, я і так усе чула. – мимоволі пробубніла Ніка, направляючись до виходу. Джеліос йшов слідом.

– Я не відпущу тебе одну. – його стурбований голос пролунав за її спиною. Вони вийшли на двір, глибоку ніч просвічували яскраві зорі.

– А що ти зробиш? Прикуєш мене кайданами?

– Ти все не так зрозуміла.

– Зенон вважає мене загрозою для тебе, так? – збуджено крикнула вона. Джел поклав теплу руку на її плече.

– Так, але він помиляється. – його стишений голос став занадто м’яким. Проте навіть добрий та щирий тон його голосу не зміг переконати її у правдивості цих слів.

– Це саме Зенон казав тобі. – темрява вкривала його обличчя, тому Ніка не могла бачити відчайдушних очей, які безсумнівно вдивлялися в її пожухлу постать.

– Так. – коротко підтвердив він. – Але я не згоден з ним.

Було холодно стояти, особливо, коли на Ніці знаходилася мокра блузка. Вона здригнулася, відчувши, як холодний, осінній вітер проймав її тіло. Біля них у темряві пролунали важкі кроки.

– Зенон? – трохи знервовано спитався Джел, проте з темряви ніхто не відповів. Кроки затихли, вони стояли майже в повній тиші, лише листя на ближніх деревах шелестіло від поривчастого вітру.

Попередня
-= 72 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 5.


Останній коментар

  10.11.2015

Книга класна )))


vk137898588 03.09.2014

дуже цікаве!!!!


anonymous856 14.11.2013

класно)


Додати коментар