Слава ЗСУ!

Роман Шарко

«ІНДАСТРІЗ»

(соціальна фантастика)

Передмова

Індастріз…

Це не постапокаліптична маячня і не хвора уява автора. Може здатися, що це дурний сон, який не полишає навіть після пробудження і невідомим чином чіпляється за єство, перелаштовуючи глибинні відчуття, але це реальність, нехай хоч і на межі свідомості.

Місто-загадка? Місто-привид загублений на зламі століть? Не варто копирсатись в довідниках та шукати його на мапі. Чому? А раптом виявиться, що він набагато ближче, ніж здається?

Забагато запитань і жодних відповідей. Я нічим не можу зарадити. Я лише переповідаю та ділюсь власним досвідом.

Я сподіваюсь…

***

З приводу застережень. В таких випадках вказують про випадковість збігів з реальними особами або щось таке. Будь-ласка, якщо так треба. Я навіть сам змінив деякі імена та прізвища. Але, зрештою, мені байдуже. Це цілком автобіографічний та досить інтимний твір, щоб власноруч піддавати його корегуванню. До того ж, живі учасники тих подій навряд чи визнають себе та будуть домагатися якихось спростувань у суді. Тож залишаю це на совісті редакторів.

1

Авто́ повільно просувалося крізь липку мряку з туману та смогу, яка важким, холодним небом опустилася на примарний ландшафт, що простирався довкола. Попри зачинені вікна, в салоні все вира́зніше відчувалися ви́пари нафтопродуктів, до яких інколи домішувалися ще якісь знайомі, і в той же час невловимі запахи. Під колесами шурхотіло каміння, рештки асфальту та казна-чого ще, перемішаного в суцільне місиво разом з багнюкою, що простиралась на весь видимий відрізок проїзної частини. Обабіч дороги виднілись залізничні рейки, вертикально встромлені в землю нерівним рядочком, та з’єднані подекуди між собою металевими тросами. Далі за ними, настільки вистачало погляду, вкрай збіднена рослинністю земля була вщент засмічена різним непотребом: розірваними скатами вантажівок, рештками вуглепластикових конструкцій, битим склом, пластиковими ковпаками та іншим. Нерідко посеред всього цього автомобільного брухту, прямо пов’язаного з дорогою, можна було побачити ще й купи будівельного сміття, вигорнуті окремими териконами.

Пустка.

Я продовжував неквапливо рухатися вперед, намагаючись оминати глибокі вибоїни. Проте іноді автомобіль все ж раптово кудись провалювався одним з передніх коліс, викликаючи в душі майже фізичний біль.

Ще б пак, машина лише третій день як з салону. Моє перше і таке довгоочікуване авто. Я ще й досі відчував надлишок ейфорії, яка охопила мене в переддень його купівлі, а надто, - коли всі виплати були здійснені, папери підписані, а машину вигнали з сервісного відділу.

Бюджетний Sens. Звісно, серед моїх знайомих є ті, що їздять на більш дорогих автомобілях. Але так само є й інші, хто лише мріє сісти за кермо. Я і сам ще рік тому навіть не вірив у можливість так скоро стати власником «коліс», бо якимсь вже надто неповоротким видавався мені мій власний шлях до матеріального достатку, безумовним атрибутом якого мав бути автомобіль. Але попри всі труднощі і розчарування я не відмовлявся від мети і мабуть на рівні підсвідомого продовжував йти до своєї мрії.