Слава ЗСУ!

Чоловік, який щойно здійснив страту, знову досить картинно задер ствол пістолета догори, поставив його на запобіжник і, ховаючи зброю в кобуру, розвернувся до своїх підлеглих, що знаходились позаду. А ті вже не чекаючи команди розосередилися в напрямку нового звуку утримуючи зброю напоготові.

В напівзігнутій позі в мене до болю заклякли плечі. Думок не було, в голові було ясно і холодно. Я вирішив негайно повернутися стежкою назад. Та раптом саме звідти почулось шелестіння: хтось не намагаючись приховати свою ходу йшов стежкою прямо в мій бік.

Дещо в нестямі я знову повернувся обличчям до багаття, звідки саме в цю ж мить знову долинули автоматні черги, людські зойки, матюки. Та хвиля паніки тривала мізерно малу долю секунди: прихиливши голову нижче я вже видивлявся місце, куди б міг пірнути в бік від стежки, хоча в темряві нічого не міг роздивитися до пуття.

В цей час я побачив, як з правої сторони від багаття на цю ж таки стежку, де вже знаходився я та хтось невідомий в мене позаду, побігла жінка і знову випущені їй у слід кулі автоматної черги, були тепер спрямовані безпосередньо і у мій бік. Я відскочив вперед, впав на виставлені долоні і майже по-пластунськи спробував відсунутись кудись в бік від вузького шляху, проте саме в цьому місці чагарник виявився взагалі непролазним. Натомість, в себе позаду я почув брутальну лайку в адресу того, хто стріляв, і вже за мить на стежці за кілька метрів від мене на тлі нічного неба з’явилась постать невідомого чоловіка. Я його практично не бачив в темряві, але незримо відчував його рухи, чув його сопіння і вловлював якийсь кислуватий запах. А жінка в цей час, ніби і не зважаючи на нову перешкоду в себе попереду, бігла звивистою доріжкою, що чим ближче до мене, тим більше затискалася з обох боків чагарниками. Я зрозумів, що за якусь мить вона опиниться тут і ми не зможемо розминутись, - вона просто не побачить мене розпластаного на землі. Тому я так само повзком подався вперед, намагаючись швидше відшукати боковий лаз і дещо втратив її з поля зору, а вже за мить відчув потужний удар в голову. Різкий біль спалахнув відразу в лівому оці та в лобі; в шийних хребцях щось боляче хруснуло через критичне закидання голови назад, у вухах ввімкнувся високочастотний писк старого монітора, а перед очима поплили хвилі різнобарв’я. Інший удар, який в порівнянні з першим був майже невідчутним, прийшовся по куприку і лівій сідниці. Жінка, як і варто було сподіватися, в темряві не помітила мене, лежачого на землі, з розгону увірвала ногою мені в обличчя, а перечепившись, - впала на коліна (одне з яких ковзнуло мені по сідниці) та на руки. Намагаючись зорієнтуватись в темряві вона почала шарити руками і вмить намацала мої ноги. Зрозумівши, що́ саме за перешкода їй трапилась, та можливо сприйнявши мене за труп, вона здавлено зойкнула і стала швидко підніматися. Але в цей час тишу розітнув раптовий та дуже гучний постріл. Чоловік, що йшов стежкою позаду мене, вистрілив на відстані не більше двох метрів, та ще й у мій бік, то ж мені добряче заклало у вухах, а в голові ще більше задзвеніло.

Моя голова нагадувала перестиглий кавун, що репнув. Після удару ногою я відчував інтенсивний біль, а після пострілу ще й ніби оглухнув. Проте я відразу відчув, як вслід за громоподібним вибухом набою тіло жінки завалилось мені на спину, ковзнувши головою по моїй потилиці. Її спина судомно рухалась і я зрозумів, що їй важко дихати.

Навіть тут я не відчував страху, якщо мати на увазі якесь глибинне відчуття: страх перед невідомим, страх за своє життя, страх смерті, яка оповила в свої обійми лежачу на мені жінку. Не було взагалі нічого усвідомленого.