Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• То це твою машину піонери розібрали?

В мене все аж перевернулося всередині:

• Хто розібрав? Ти знаєш?!!

• Це всі знають. Тільки воно тобі не на́да.

• Хто всі? Що значить «не нада»? Кажи, раз почав.

• А шо́ я? Я нічого не начина́в. Я шо́, стукач який? Я мирно з усіма живу, нікого не трогаю, на голову нікому не сру. І мене ніхто не тро́гає. А піонери, мужики серйозні. Вони не тільки з мусора́ми труть, вони і на спєці́в работають. Ти вобще хто такий, га?!! Ху́лі ти преш, куди не нада! Тобі шо́, жить надоїло?

• Стоп! Стоп-стоп-стоп. Хто такі «специ» і хто ці піонери?

• От, бляха-муха! Я ж за шо і кажу: не розібрався, а вже бу́ром преш. Так діла не дє́лаються. Так ти і сутки не продержишся – без башки останешся. Не вспів приїхати, а вже права качаєш. Ти…

• Ти можеш нормально відповісти, хто розібрав мою машину?

• Ти откуда такий? Я ж тобі кажу - піонери. Вони всігда металом занімаються. Дуже серйозні люди! Якшо шо не по-їхньому, - ти щитай не жилє́ц. Тебе, щитай, і не було ніколи.

• А інші хто? Ті, з автоматами?

• Ну, чудак-чєловєк… Я ж кажу – спєци. Ти шо сам не міг догадаться…

Я усвідомив всю марність вивідати у Чєлєнтана хоч якусь зрозумілу для мене інформацію. А тим часом ми саме підходили до розлогої одноповерхової будівлі, більшість вікон якої була закрита металевими щитами. Проте в її центрі зяяв дверний отвір з якого лилось електричне світло. Трішки вище над входом я прочитав напис «Автостанція №3».

Територія автостанції була де-не-де освітлена зовнішніми ліхтарями. Вздовж фасаду будівлі зигзагом розмістились посадкові платформи автобусів; більшість інформаційних путівників на високих стовпах були знищені. З обох боків від входу було скидане сміття, яке мабуть вивозилось тут вкрай рідко. В повітрі відчувався запах смажених пиріжків і нечистот.

Ще здалеку я побачив двох молодиків, що виходили з приміщення автостанції, а ближче до неї побачив і інших людей, в основному чоловіків, що снували на віддалі біля платформ. Всі були одягнуті по різному, але без претензій на вишуканість. Дехто взагалі носив лахміття. І всі ці люди не складали враження виїжджаючих чи проводжаючих: з усього було видно, що вони місцеві і нікуди не поспішають. До того ж, ні на платформах ні десь поблизу я не побачив жодного автобуса.

Чєлєнтан прямував до освітленого входу і я пішов за ним. Ми зайшли до приміщення залу очікування і мені в ніс ударив їдкий кислий запах. На відміну від мого попереднього враження, тут було досить мляве електричне освітлення, оскільки більшість стельових світильників просто не працювала. Проте світла було досить, щоб легко зорієнтуватись в приміщенні і все роздивитись.

Так, прямо від входу і далі вглиб приміщення на підлозі виднілась темна калюжа. Вона була надто широка, щоб її обійти і підтоплювала перші ряди місць для сидіння. Проте посеред калюжі була накидана цегла, що доріжкою між двома секціями сидінь вела від входу до сухого місця.

Чєлєнтан віртуозно скочив на перші цеглини та швидко перебираючи ногами попрямував далі і мені не залишалося нічого іншого, як слідувати за ним. В залі очікування було досить багато людей: групами в кілька осіб і по одному вони їли, спали, розмовляли між собою, займались своїми справами. Це місце більше нагадувало якусь стихійну нічліжку. Поки я роздивлявся навкруги та одночасно поглядав під ноги, намагаючись не втратити рівновагу, Чєлєнтан підійшов до огрядної жінки в брудному фартуху і сходу заявив:

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!