Слава ЗСУ!

На мить мене охопило якесь зрадливе раболіпство: чи то з надією на те, що мене все ж зрозуміють, чи з перестороги, щоб бува ще більше не погіршити свій стан:

• Прошу вибачити, але ви можете перевірити мої дані. Ви можете дізнатися про мене в мого керівництва: і в колишнього і в нового, - тут, в Індастрізі.

З огляду на те, що мене ніхто не перебивав і не бив, я спробував дуже швидко і стисло повідомити про себе, са́ме, на мій погляд, головне. Більше того, в своєму підлабузництві я намагався «розвинути» легенду про своє падіння на слизькій підлозі, вибудовуючи історію в якій взагалі не було місця міліційному свавіллю. Я сам собі здавався огидним, але я лише хотів якось вислизнути з тієї ситуації, в яку, на мою думку, я ніколи не мав потрапити. Я лише прагнув назавжди покинути Індастріз.

• Сталася прикра по́милка. Ви зараз самі в усьому переконаєтесь. Я, - економіст. Маю вищу освіту, до кримінальної відповідальності ніколи не притягувався. Розумієте? Я вперше приїхав в Індастріз: мені запропонували підвищення, - і от я тут. Але мене пограбували: викрали машину, документи. Я вам дам всі дані: банківські реквізити, реєстраційний номер, вкажу всі координати, - ви самі переконаєтесь. А потім мене побили десь біля автовокзалу. Це були невідомі, - я ж нікого тут не знаю. І я нікого не роздивився, бо було дуже темно. Але знаєте, - я не маю до них жодних претензій. Я взагалі не маю претензій, розумієте?

№2 все насуплювався, а потім здійнявши погляд до стелі зробив глибокий вдих і розпрямився, що могло означати і втрату цікавості до мого оповідання і намір його перервати черговим актом насильства.

Розуміючи, що час, наданий для пояснень, виходить, я не вгавав і продовжував нести всяку дурню:

• Хоча, звісно, якщо треба, я можу описати нападників, назвати їх прикмети.

№2 суворо поглянув на мене.

• Та я ні до кого не маю жодних претензій, - повторив я.

Мені здавалося, що я і сам починаю вірити в те, що молов. Я був певен, що обрана мною позиція допоможе Сані - Олександру Івановичу і цьому здорованю №2 вийти з складної ситуації, в якій вони опинилися з необачності (який сором!), та, відповідно, полегшить моє становище:

• Від розправи мене врятували працівники міліції, які й доставили мене сюди. За що я дуже вдячний. Звісно жодних претензій до працівників міліції я також не маю. Я завжди з повагою відносився…

• Тпррру, - в повітрі здійнялись руки №2. Я зіщулився, але це лише були руки, розведені в сторони чи то від здивування, чи від захоплення.

• Ні, ну ти бачив? – звернувся №2 до №1. - Ну не чортяка?!! Оклигав, значить. Я тобі так скажу... Сергій? Так от, Сірьо́жка… Як би тобі це сказати, щоб ти уяснив і більше не влаштовував сцен? Коротше, - мені насра́ть: є в тебе претензії чи немає. В ме́не є претензії до тебе, і це зараз для тебе найголовніше. Зрозумів? І від того, як ти себе вестимеш, залежить…

Що ж, не спорю, ти гарно тут нам заспівав. Але якщо ти думаєш, що зможеш вішати мені, старому сискарю, лапшу на вуха, ти жорстоко помиляєшся. Знаєш, скільки я твого брата бачив? І не таких ламали! Знаєш, скільки осьо-сьо тут народу всиралось і кров’ю харкало?..