Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > ІНДАСТРІЗ

• Тут я, - перекривив, - шо це таке?

• Та я ж думав, вони ще заніма́ються з ним.

• Це Скирда тут був?

• Та він…

• Чорт…

Чоловік в дверях зайшов всередину, підійшов ближче і нахилився наді мною спершись руками на коліна.

• Бляха, він ще й обістявся… А нехай би цього Скирду… Встати можеш? – останнє стосувалось мене і я зосереджено поглянув на чоловіка що нависав наді мною затуляючи і двері і лампочку над ними.

• Я спробую.

• Ти спробуй, дружище, спробуй. Я тобі зара’ щось зі штаньми придумаю. Рого́чий, трясця б тебе…

• Та шо, Петрович?

• Ану на, візьми ключі, найди чоловікові щось підходяще.

Спе́ршись на ліву руку я зігнув праву ногу в коліні і підібгав її під себе. Біль прострілював з обох боків тулуба та в поясниці і був нестерпним при найменшому русі. Поступово я випростався на коліна і впершись передпліччям лівої руки в стіну, став підніматися. Петрович, який весь час знаходився поруч з розведеними руками, ніби підстраховував, проте, не хотів зайвий раз торкатися, так само піднімався і коли я став на ноги, - відійшов на крок назад. Це був такий собі дядько років під п’ятдесят від якого віяло впевненістю і спокоєм. Він був середнього зросту, мав невелике черевце, що в принципі, не псувало його в цілому атлетичну статуру, але перше, що кидалося в очі, - кошлаті вуса у формі підкови, що цілком прикривали верхню губу та кінцями спускались чи не до самого краю підборіддя. Якби не казенна сорочка під розстібнутим коміром якої на затиску висіла казенна ж краватка на застібці, - можна було б подумати, що цей чоловік взагалі немає ніякого відношення до органу правопорядку. Картину доповнювали здоровенні долоні-лапища, які б більше підходили селянину, що все життя працював на землі.

Ми вийшли в коридор. Кожен крок давався важко: гострий біль проштрикував тулуб, в шлунку млоїло, очі огортались туманом. Петрович спочатку задкував, а потім повернувся в напрямку руху і лише оглядаючись на мене попрямував до туалету, в якому я був зранку. Там, біля входу, він пропустив мене всередину та наказав змити кров та зняти забруднений одяг. Пересилюючи біль я дуже повільно і незграбно став роздягатись, намагаючись якнайменше рухатись, щоб не розбурхувати біль. Найбільше боліло при рухах руками та при нахилах тулуба. Тому я вмивався випростаним так, що цівки води стікали мені на груди. Доки я обережно змивав засохлу кров з перенісся молодший напарник Петровича, якого той кликав Рогочим, приніс мені двоє стареньких брюк і мішкуватий светр з високим горлом.

• Знімай все, - сказав Петрович, - ні́чого тут…

Я зрозумів, що він мав на увазі і сам не заперечував його ініціативі, проте роздягатись було дуже важко через фізичний біль, який обмежував мою рухливість і заковував волю. З великими зусиллями я зняв штани і білизну та скинув їх в контейнер для сміття, куди до цього спрямувала моя сорочка. Стоячи в одних шкарпетках та розплюскуючи воду в долонях я намагався змити з себе бруд і сором. Напір був слабенький і вода поривчастою цівкою неохоче наповнювала мої пригоршні. Це створювало додаткові незручності для такого миття. Крім того від подібного хлюпання я сильно замерз бо вода була крижаною. Несподівано, чи то від задубіння чи як запізніла реакція на побої, я відчув сильну нудоту і навіть зрадів, що знаходжусь у відповідному місці. Розвернувшись в протилежний бік я одним потужним спазмом вирвав убогий вміст свого шлунку.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!