Слава ЗСУ!

Маска протигаза, який утримувався Скирдою за трубку, описала різку дугу і щосили впилася в моє обличчя особливо відчутно «припечатавшись» металевим обідком окуляра на вилиці, брові і скроні з лівої сторони. З брови, набряк якої за останні години став ще більшим, майже відразу зацебеніла кров. І це було добре, бо це був кінець очікувань. До того ж, я не злякався, а навпаки, через біль знаходив вихід своїй ненависті і люті.

Я раптом усвідомив, що можу померти… і я був готовий померти. Але перш за все, я за будь-що прагнув хоч якось «дістати» Скирду…

Інший удар, аналогічний першому, прийшовся трішки нижче і тепер кров ю́шила ще й з носа та верхньої губи. Та я не зважав. Я впився поглядом в Скирду, наскільки це було можливим і навіть намагався посміхатися у відповідь. Мені здалось, що він зблід на обличчі, що також не могло не тішити. Було очевидно, що моя образа і спротив йшли в розріз з його уявленням про мій психічний стан, адже він, безумовно, вважав, що я вже досить «зламаний». Що й казати, я й сам від себе цього не очікував. Мене ніби «перемкнуло», але тільки в останній момент. І знову, лише емоції та інстинкти. Я знов був зацькованим звіром, але цього разу звіром, якому тільки й залишилося, що продати себе якнайдорожче.

І мабуть Скирда це зрозумів. Він збагнув, що перегнув палицю; що прозівав ту межу, де я згоден був йти на контакт і домовлятися; що намагаючись мене залякати ще більше він діяв надто нахраписто, поспішно і вкрай неакуратно. Він нарешті побачив, що досяг цілком протилежного ефекту і завдяки цим діям я збайдужів до негативних наслідків, які б мав боятися. До того ж, мій стан виключав можливість здійснення тривалих катувань, тоді як задумка «повісити» на мене вбивства так і залишалася нереалізованою.

Але було вже надто пізно, щоб відступати, і він мав «розігрувати» задумане далі. Я це відчував; я ніби бачив це, як сторонній спостерігач.

Скирда підскочив ближче і правицею, в якій щойно тримав протигаз, стиснув мене за шию та притиснув до стіни. Своє обличчя з витріщеними очима він впритул наблизив до мого. Чи це був повністю неконтрольований ним вчинок, чи страшною гримасою він спробував якось вплинути на мене для відновлення статус-кво, – мені невідомо. Якщо перше, то мабуть в той момент я реально ризикував, бо по всьому, Скирда був з тих, що в мить некерованої люті міг добряче «наламати дров» навіть із шкодою для себе. Я відчував, що він не лише міг вбити, але й мав в цьому певний досвід. Однак, втративши відчуття страху я свідомо допускав такий результат, а тому був вільним від тягаря усвідомлення всіх можливих наслідків.

Якщо ж це була гра, то я й потому не мав чого перейматися. Звісно, другий варіант міг так само легко спалахнути і в перший, але, як я казав, мені було байдуже.

Скирда, стискаючи моє горло і не моргаючи дивлячись мені в очі, нарешті порушив мовчанку:

• Ну що, тобі й досі до лікаря треба? Га?!!

Відчуваючи неприємні відчуття від стискання хрящів гортані, я у відповідь дивився йому у вічі, міцно стискаючи губи та намагаючись психологічно протистояти грубій силі, а потім, зібравши в роті велику кількість закривавленої слини несподівано навіть для себе, плюнув йому прямо в обличчя.

Це було настільки зненацька, що Скирда навіть не приховував свій переляк. Він раптово відсахнувся від мене, залишивши мою шию у спокої, та вхопився долонею за своє обличчя. Через близьку відстань до його обличчя я одним плювком добряче його «вмив». Він втерся рукавом лівої руки, а потім знову підніс праву долоню, розтираючи праве око. І тут мені майнула ідея.