Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• В туалет… будеш?

Я заперечно похитав головою.

• Пара́шу, єслі шо, ука́зніки винесуть. Ти той… їж пока́. Я зара’ попить принесу.

По цьому він вийшов, замкнувши за собою двері, а по якомусь часі повернувся знов разом з бороданем із запухлим від пиятики обличчям, від якого тхнуло давно немитим тілом.

• Ох і щоб мене! – зашепелявив він беззубим ротом поглянувши на мене. Намагаючись підкреслити своє захоплення він аж сплеснув в долоні, а потім підніс їх складеними до своєї правої щоки зображаючи радісне розчулення, - красі́во тебе розписали. Пад хахламу.

• Так, давай без балачок, - припинив його дотепи сержант, що залишався в коридорі біля дверного отвору.

Бородань повернувся до дверей, де збоку стояло відро, швидко схопив його за ручку, враз зупинився, глянув всередину, після чого простягнув відро до сержанта:

• Так шо тут виносить? Пусто ж!

• Я тобі на голову його щас надіну. Пусто? То поставив його на місце і пішов звідси.

Бородань знизав плечима, поставив відро і намагаючись продемонструвати якусь по-дитячому награну образу, що на одутлому обличчі виглядала вкрай потворно, вийшов геть.

Сержант зайшов в камеру та до раніше принесеної їжі поставив кухоль з чаєм. В іншій руці в нього була пластикова баклажка без етикетки: «Вода», - пояснив, після чого також вийшов назовні і замкнув за собою двері.

З принесеного я лише пив воду. В горлі все пересохло і пекло́, в грудях палало. Через стрес, отримані травми і інтенсивне потовиділення я відчував сильне зневоднення, а тому вода виявилась дуже доречною. І смачною.

По деякому часі я почув десь здаля сварку. Спочатку я не звертав на неї уваги, але потім зрозумів, що вона стосується мене і став прислухатися:

• …якого хє́ра він вопще там лазив?

Відповідь я не розчув.

• І шо, шо прокурор? Ти тут на́шо сидиш, для мє́бєлі?.. Ти б його ще в оружейку пустив… Ось, - край. Ось ти, ось прокурор… Всьо! Шо не понятно? Ось журнали учьота! Шо йому ще нада?

Через певний час цей же голос почувся ближче:

• Де він? Ану показуй.

Клацнув замок і двері відчинились. На порозі з’явився грузний дядько років за п’ятдесят з великим черевом та пухким округлим обличчям. Мені було важко його розгледіти, оскільки я в цей момент вже знову сидів на лавці правим боком до дверей. Повертати голову було вкрай важко та й повіки набрякли через чисельні забиття. Але я зрозумів, що це і є начальник міліції, той самий Сергій Миколайович, про якого мені казав Коломієць. Якусь мить він мовчки мене роздивлявся, а потім повернувся до незримого мені співрозмовника, що залишався в коридорі:

• Ну йолки-палки… Ну де цей, кхєрам, Скирда? Давай сюди його!

• Він на визов поїхав.

• Де поїхав? Нє, ну скільки можна, бляха? Ви мене в гроб загоните… Його записали в журнал?

• Ще позавчора.

• Скільки суток?

• Та оце в тому ж і проблєма… йому нічого так і не оформили, Скирда казав…

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!