Слава ЗСУ!

• Бляха… Давай визивай Скирду і нємєдлєнно. Шоб зараз же був у мене.

Двері зачинились і я знову залишився на самоті…

…Геометрично ідеальні сфери ширяли в нескінченному просторі по своїм, лише їм відомим траекторіям. Вони пульсували, збільшуючись в обсягах, чи навпаки, - стискаючись до крапки; зіштовхувались між собою, виділяючи неймовірно потужну енергію. Нескінченно потужну. Час зупинився. Його просто не могло існувати в світі цих шарів-гігантів…

А ще, я відчував вагу цих сфер: навіть стиснувшись до неймовірно дрібної піщинки вони мали безкінечно велику вагу…

…Потужний вибух розрізав яскравим світлом все довкола. Сфери щезли, але не зникли зовсім, бо я продовжував відчувати їх вагу. Натомість звідкись наче через зламаний мегафон почувся деренчливий голос: «ти мене чуєш?», «дивись сюди».

Але я нічого не чув, нічого не бачив. Темрява, що накотилась після вибуху, принесла яскравий хаос який у темному просторі переливався різнобарвними колами.

«…канє́шно забирать. Хіба не видно? Або ви самі берете на себе… Вам жмур наутро на́да? Ну рішайте, я другий раз не приїду…».

Якась зовнішня сила стиснула мене за праве плече і смикнула вперед. Моя верхня частина тулуба відокремилася від нижньої по краю ребер і стрімко полетіла головою вниз, в темряву. Можливо варто було б злякатися власному розчленованому навпіл тілу, але я не встиг. Більше не було ні болю, ані голосів…

11

Я прокинувся в просторій кімнаті. Деякий час, перебуваючи в якомусь прикордонному стані між пробудженням і забуттям, я неусвідомлено роздивлявся зернистість білої стелі, якимсь незбагненним чином зумівши наблизити свій зір до її поверхні. Неймовірно, та я міг бачити найдрібніші деталі покриття емульсійної фарби. І при цьому я спочатку навіть не розумів, що саме є об’єктом мого дослідження.

Розуміння, що це стеля, прийшло одночасно з усвідомленням самого себе, того, що я, - це я, і що я прокинувся. А ще відразу з цим нахлинула пам'ять про всі попередні події з болісно чіткими подробицями і я від самого моменту пробудження не плекав рятівної надії, що все це якимось неймовірним чином виявиться сном.

Несподівано я відчув, що мені дуже важко дихати, а в роті все пересохло і пече в горлі. Інстинктивно я спробував дихнути глибше, але груди уперлися в якусь перешкоду, яка оповила весь мій тулуб. Гірше було на видиху, коли мене раптово здавив напад сильного кашлю, який з кожним вибухом роз’ятрював різкий біль у грудях і посилював задуху. Лівою рукою я несвідомо потягнувся до рота, але з внутрішньої сторони ліктя мене щось вкололо. Виявилось, що це була встромлена у вену голка крапельниці. Цей факт коротким спалахом додав розуміння, що я перебуваю в медичному закладі. Проте я ще не міг до ладу оцінювати значення цього знання, оскільки продовжував захлинатися кашлем і ніяк не міг вгамувати цей напад. Приборкуючи кашель, я намагався вдихати якомога менше, але від цього лише більше паморочилось в голові. А ще я сподівався, що оскільки знаходжусь в лікарні, мене почують і прийдуть на допомогу. Надіявся довго, потерпаючи від незручного положення і труднощів з диханням. Лежачи на спині я хотів якось змінити свою позу, хотів піднятися, але, разом з тим, боявся зайвий раз поворухнутися, щоб не провокувати нові напади кашлю.

До мене так ніхто і не прийшов, але я поступово став оговтуватися. Все ще боліло у грудях і не вистачало повітря, але спазматичні вибухи зсередини припинились.