Слава ЗСУ!

Але в цілому, як він сказав, все це дрібниці і я маю швидко одужати. На мій подив, мені зняли пов’язку, що туго стискала мою грудну клітину. Вона складалась з бинта, обмотаного від самих нижніх ребер до області під пахвами. Смуги бинта були також зверху на обох плечах так, ніби на мені була вузька майка. Але по суті, це був скоріше корсет, після зникнення якого я відчув змішані почуття, оскільки разом з полегшенням з’явилось відчуття, ніби мій тулуб розвалюється. Згадалось недавнє марево, в якому мене розриває навпіл. Шкіра під корсетом була набрякла та мала численні розводи темно-фіолетового, а місцями навіть чорного кольорів. Найтемніші місця виявились і найболючішими. Та лікар сказав, що це в моєму стані нормально і що накладення пов’язок я не потребую. З його слів, моє лікування має зводитись в основному до знеболення, постійного відпочинку та посиленого харчування. От тільки з харчуванням, як він пояснив, в лікарні «не дуже».

Подальший день я скнів від неробства: мені абсолютно не було що робити. Колись, особливо в періоди авралів на роботі, я мріяв зануритись в самоту, відпочити душею, прочитати нарешті хоча б одну з давно відкладених книжок. Але тут мені не було що читати; не було ні телевізора, ні радіо. До всього, я був зачинений ззовні в палаті інфекційного відділення. Саме цим пояснювалась наявність всередині окремого санвузлу.

Спочатку я постійно обдумував своє становище. «Отже, - думав я, - по всьому, я не під вартою. В «телевізорі» мені реально загрожувала смерть, бо тоді там хтось вагався, визначаючи, що зі мною робити далі. Терези хитнулися в бік життя і ось я тут. Але що далі?». Я був переконаний, що тепер про моє місцезнаходження нарешті повідомлять на головний офіс, а отже моя відсутність на робочому місці матиме поважні причини. Ще я розумів необхідність повідомити правоохоронні органи про втрату документів і викрадення автомобіля. Я знав, що без цього мені ніяк не обійтися, але не міг збагнути, як це краще зробити, бо ж вже казав про це і Скирді і тому таки Олександрові, а внаслідок опинився на лікарняному ліжку. Звісно, я мав би зробити письмову заяву, але вирішив відкласти це до більшого одужання. В будь-якому випадку затягування відповідного звернення я завжди міг пояснити об’єктивними причинами перебування на стаціонарному лікуванні.

Скоро, чи то через напружені роздуми, чи з огляду на стан здоров’я, в мене розболілась голова і я вирішив якось відволіктися. Однак, зробити це було дуже складно. Я дослідив палату і досить пристойний, як для міської лікарні, санвузол; вивчив місцевість за вікном. Мою нудьгу скрашувала будь-яка зміна, що відбувалася протягом дня: поява санітарки, яка приходила вимивати і без того чистий лінолеум підлоги та протирати підвіконня; поява медсестри з медикаментами для перорального прийому та внутрішньом’язового введення; подача обіду що складався з рідкого незаправленого супу з вермішеллю і трьома куснями картоплі та пшеничної каші з безформною на вигляд та такою ж на смак котлетою; подача вечері, що цього разу була більш поживною та складалась все з тієї ж, що і на обід, каші з котлетою, двома куснями хліба та кружальцем масла.

Від нудьги протягом дня я кілька разів засинав. В результаті, коли на місто опустилась глуха ніч, а в коридорі залишилось лише чергове освітлення, я страждав від безсоння.

13

На четвертий день перебування в лікарні я знав на ім’я весь персонал відділення, а також дізнався прізвище свого лікаря, яке ззовні йому ще менше пасувало, ніж ім’я та по-батькові, - Усатенко.