Слава ЗСУ!

• Та ти не бійся, - знову відповів він.

• А чого я повинен боятися?

• Ну, просто…

Посмішка на його обличчі поступово зникла. Раптом я усвідомив, що вся його поведінка ніяк не пов’язана з бажанням якось мене налякати чи роздратувати. Він не робив це навмисно, бо він таким і був: дивакуватим і загальмованим.

• Я Славік, - промовив він, ніби прочитавши в моєму виразі ці здогади.

• Сергій, - відповів я.

• А ти не мє́сний.

• Ні.

• А шо в тебе?

• Упав… З мосту, - бажання бути відвертим не було.

• А чого ти тут?

• Бо поклали, де місце було. А ти як сюди потрапив? – врешті вирішив я перехопити ініціативу ставити запитання.

• В мене воспалє́ніє льо́гких. Тільки я тут довго не буду. Не можу. Вони тут двері замикають.

• І що?

Він нічого не відповів, але зацьковано перевів погляд з мене на вхідні двері. Зрештою він ліг спиною на ліжко і я трішки заспокоївся. Ми лежали мовчки і в мене не було ні найменшого бажання поновлювати нашу розмову не дивлячись на тривалий час, проведений на самоті. Славко не справляв враження людини, з якою мені було б цікаво спілкуватися і тому в душі я був йому вдячний, що він більше не дивився на мене і мовчав. Я заплющив очі і спробував спам’ятати сон, який я встиг побачити попри всю його нетривалість. Але через деякий час почув голос сусіда:

• Я наркоман. А ти?

• А я, - ні, - відповів я, складаючи всі пазли в єдину картину. Звісно, це все пояснює: і хворобливу худобу і загальмованість. Я подумав, що судячи з усього він мабуть вже давно вживає наркотики…

• Я з чотирнадцяти год в сістє́мі, - ніби прочитавши мої думки відповів він. - Перепробував все! Нє, канєшно я і раньше употребляв… Як всі, кароч’: начинав з трави, з клєя. Весело було! Як вспомню… А в чотирнадцять мене сосєд навчив по-сєрьйозному. Дядь Валєра. Я боявся, а він навчив, як правильно. Перший раз сам мене уколов. Класний мужик був… Його спєци спалили. Прив’язали до стовпа, обложили скатами і вшіть… Я сам не бачив, а пацани розказували, шо кричав він страшно. Довго кричав. Дядь Валєра там украв шось. Фігню вопщим, та тільки фігня ця була одного з тих мусарів. От вони й рішили, тіпа, шоб другі боялись.

Я зрозумів, що ні про який сон не може бути й мови. Славко лежав на спині закинувши руки за голову і мрійливо дивлячись у стелю ніби сам собі переповідав історію становлення своєї наркозалежності.

• … а потом панєсла́сь. Шо я тільки не пробував. Бабла було нємє́ряно. В мене мама тоді магазіни держала. Виручку додому приносила, сумку висипала на стіл, а там куча бумажок. Я – раз, взяв скільки нада, і на точку. Раз даже в Москву з пацанами поїхали. Отам я перший раз попробував, настоящий герич. Це канєшно не ширка. В нас там Сьома завернувся. Може і спасли б, якби раньше кинулись, а так… Положили його там же, в мусорний контейнер, прикидали, шоб не видно було та й пішли. Ми там ще тиждень потом фєстіва́лили, то ніхто Сьому і не найшов. Видно так його і вивезли кудись на свалку.