Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• Ну так розкажи, як ти його ухандо́хав, - обізвався Зяма, коли пауза здалась йому задовгою.

• Мо́вчки, - відповів Сємич, нарешті остаточно повернувшись в теперішній час та мабуть збагнувши маніпуляції свого сусіда.

• Мене вже другий раз сюди етапом привозять, а слідчий все ніяк не йде. – продовжив він як нічого й не було, звертаючись безпосередньо до мене, - Вже більше місяця. Нас привезли чотири дні тому, а сьогодні сказали, що більше держать неможна і ввечері відправляють на СІЗО. Ви теж сьогодні на етап?

• Мені нічого про це невідомо, - відповів я, - слідчий обіцяв п'ятнадцять діб…

• Так ти ука́знік? – втрутився Зяма, - Якого хєра! А хто слєда́к?

• Ігнатенко.

• А, Руслан Богданович?

• Він. Я в понеділок мушу йому одну відповідь давати, тож, думаю, нікуди мене не відправлять. Хоча я вже й сам не знаю, чому вірить.

Ми деякий час розмовляли про особливості слідства і тримання під вартою, про утримання в СІЗО і про суд. Я мало що в цьому тямив, а тому здебільшого лише слухав своїх співрозмовників, які в цьому сенсі мали більший життєвий досвід.

Сє́мич, а точніше Іван Семенович, був мешканцем пригороднього села Ка́рпівки, східні околиці якого вже нівечились гігантським кар’єром Індастріза, що невпинно насувався. Фактично села вже офіційно не існувало, а його територія була включена до міської ради та передана на поталу індустріальному гіганту для відкритого розроблення родовища. Питна вода щезла, а ґрунт був отруєний. Люди скаржились на головний біль і різні хвороби; кілька років тому навіть приїздила спеціальна комісія, яка, щоправда, не знайшла зв'язку між поганим самопочуттям мешканців і розробкою корисних копалин чи отруйними викидами металургійного та хімічного виробництв. Як населений пункт Карпівка залишилася лише у спогадах її уродженців та свідомості тих, хто ще не встиг звідси забратися.

Іван Семенович обвинувачувався у вбивстві: коли потерпілий прийшов до нього, всівся за його стіл і почав давати розпорядження його дружині, Іван Семенович підійшов до нього ззаду і наніс удар сокирою по голові, увігнавши її в череп на всю довжину леза. Той упав на підлогу, а Іван Семенович, як він сам казав, побачивши кров, мовби здурів і всівшись верхи на свою жертву виплеснув на неї всю задавнену і задавлену в глибині злобу, та образу від принижень. Коли його побачила дружина, що повернулась з льоху, він був весь закривавлений, а скалки кісток і кавалки м’яких тканин того, що колись було головою Льоньки-інваліда, міліційному криміналісту довелось збирати в поліетиленовий пакет з-під продуктів, який знайшли тут таки у хаті. Той пакет потім поклали забитому в ноги, коли на так само вилученій з хати ряднині труп винесли на вулицю і затягнули через задні дверцята міліційної «таблєтки».

Вбивцю затримали відразу ж по проведенні огляду місця події. Він і не думав нікуди тікати чи намагатись уникнути покарання. Більше того, сивочолий оперативник, який відбирав у нього пояснення, добре знав вбитого і щиро симпатизував Івану Семеновичу, всіляко намагаючись переконати того в необхідності відображати все так, ніби мала місце самооборона. За цих обставин найгірше, що може бути, говорив він, це перевищення меж необхідної оборони. Але навіть і в цьому випадку, з огляду на поважний вік «злочинця» та позитивні характеристики з місця його проживання, покарання мало б обмежитися умовним засудженням.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!