Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• «Нічого не казав», - перекривив, - а я тобі казав, шоб ти не був таким розумним? Казав. А ти не слухався? Да? Бляха, та ти навіть погрожував мені! Ти…

Скирда заніс кулак над моєю головою і, здалося, на мить втратив контроль; якась малопомітна судома пробігла його обличчям, вираз якого перекосився від люті. Та ось кулак зупинився перед самим обличчям не завдаючи жодної шкоди. Скирда кілька секунд безмовно погрожував мені кулаком, після чого прибрав руку і випростався.

• Немає в тебе часу́. Тобі жо́па, по́няв? Жо-па, - повторив він по складах. – Тепер не буде тобі ні обвинувачень, ні суду.

Мені навіть здалось, що його обличчя просвітлішало, а в голові з’явилась якась ідея.

• А знаєш, дружище, - знову подивився мені у вічі нахилившись впритул до мого обличчя, - а тебе ж взагалі тут ніколи не затримували! От, спитає хто: «як там Сірьожка?», а йому: «Який-такий Сірьожка? Не знаємо такого». Тебе ж тут ніколи не було і це правда.

Я не міг второпати, про що він говорить. Чуття підказувало, що це черговий і ще більш підступний виверт, а в голові роїлись думки намагаючись скласти нову послідовність умовиводів на підставі отриманої інформації.

«Дійсно, - думав я, - якщо моє затримання було незаконним і в міліції не могли вирішити, як виправдати те, що сталося, найпростіше було б заперечити факт мого затримання. До того ж, як я зрозумів, моє оформлення не було зафіксоване документально. Отже, за цих обставин, не залишається нічого іншого, як випустити мене на всі чотири сторони…».

• Отож, не переживай тепер ні про що, - перервав хід моїх думок Скирда. - Ти якось казав, що не маєш до міліції жодних претензій?

Скирда уважно подивився мені у вічі і мені здалось, що моє припущення вірне, що мене дійсно хочуть відпустити, за умов, що я не буду потім скаржитися.

• Казав, - відповів я, з огидою згадуючи про своє приниження.

Скирда ледь посміхнувся, ніби читаючи мої думки:

• Ну так і міліція не має до тебе жодних претензій! Тебе ж ніколи тут не було... Що, не дійшло? – Скирда поглянув спопеляючим поглядом і раптово заорав мені прямо в праве вухо, - Я згною́ тебе на́хєр, по́няв!

Я отетерів, не спроможний пов’язати між собою інформацію, яка одночасно і спростовувала моє затримання і свідчила про його продовження під владою цього маніяка. І я не знав, що мені відповісти і чи варто взагалі в цьому випадку щось заперечувати чи просити. Скирда плювався слиною і не тямив себе від почуття реалізованої помсти, що розпирала його зсередини.

• Ну шо? Шо ти блимаєш? Шо ти на це тепер скажеш, умнік?

«Невже, це смерть, - промайнуло в голові, - невже було вирішено аж так приховати факт мого перебування тут? Хіба це можливо?».

І у відповідь перед очами постало звалище і одинокий бородань, що неспішно витягує звідти трупи закатованих людей. Холодком пробігло в грудях на мить зсудомивши весь тулуб в плечах. Я зрозумів, що такий наслідок більше, ніж реальний, бо це – Індастріз.

• То ви знайшли справжнього злочинця? – я не втримався, щоб не уколоти Скирду, завуальовано дорікнувши в фальшивості всієї його діяльності.

Попередня
-= 79 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!