Слава ЗСУ!

— Сієнна мило всміхнулася й спитала по-італійськи, чи ніхто, бува, не має при собі примірника Дантової «Божественної комедії». Дехто з туристів похитав головою, дехто підозріло зиркнув на неї, і тоді Сієнна поставила це саме запитання англійською, але результат теж був негативним.

— Немолода жінка, яка протирала вівтар, суворо засичала на Сієнну й приклада до рота палець — мовчи, мовляв.

— Сієнна повернулася до Ленґдона й нахмурилася, немов питаючи: «Ну, і що тепер?»

— «Оптовий» підхід, до якого вдалася Сієнна, попрохавши допомоги відразу у всіх відвідувачів, був зовсім не тим, що хотів зробити Ленґдон, але він мусив визнати, що очікував- таки на позитивну реакцію на її прохання. Під час поперед- н іх відвідин цієї церкви він запам’ятав, що тут не бракувало туристів, які читали «Божественну комедію», насолоджуючись повним зануренням у творчість Данте та його життя.

— Але сьогодні було інакше.

— Ленґдон спрямував погляд на літню подружню пару, що сиділа у фронтальній частині каплиці. Голова старого сильно нахилилася вперед, його підборіддя торкалося грудей — вочевидь, він крадькома дрімав. Але жінка, що сиділа поруч, навпаки, мала надзвичайно жвавий вигляд, а з-під її сивого волосся тягнулися донизу білі дроти навушників.

— «О, проблиск надії», — подумав Ленґдон і рушив проходом до подружжя. Як він і сподівався, ті характерні дротинки навушників тягнулися до айфону, що лежав у жінки на колінах. Відчувши, що на неї дивляться, жінка підвела голову й висмикнула навушники із вух.

Ленґдон і гадки не мав, якою мовою розмовляла та жінка, але всесвітнє поширення айфонів, айпедів та айподів спричинилося до появи лексикону, не менш поширеного у світі, аніж універсальні фігурки чоловіка та жінки, що «прикрашали» громадські туалети.

— Айфон? — спитав Ленґдон, удавано замилувавшись пристроєм, який лежав у жінки на колінах.

Обличчя старенької відразу ж освітилося усмішкою, і вона з гордістю кивнула.

— Така корисна й розумна штучка, — прошепотіла вона з британським акцентом. — Це мені син подарував. Я слухаю повідомлення зі своєї електронної пошти. Ви уявляєте? Я слухаю повідомлення з електронки! Цей маленький безцінний прилад фактично читає їх мені! А з моїм поганим зором це така підмога!

— Я також маю айфон, — сказав, усміхаючись, Ленґдон, обережно сідаючи біля жінки, щоби не сполохати її сплячого чоловіка. — Але минулої ночі я примудрився його загубити.

— О, яка трагедія! А ви не намагалися увімкнути послугу «знайди свій айфон»? Мій син каже, що…

— Який же я дурний, я навіть не здогадався ту послугу активувати. — Ленґдон засоромлено глянув на жінку й обережно і невпевнено почав: — Якщо це вас не надто потурбує, чи не могли б ви позичити мені ваш айфон на хвилину? Мені треба дещо подивитися в Інтернеті. Це мені дуже допомогло б.

— Та які проблеми, звичайно ж! — Витягнувши навушники, жінка подала йому пристрій. — Нема питань. От бідолаха.

Ленґдон подякував їй і взяв айфон. Поки старенька щось туркотіла про те, як було б жахливо, якби загубився її айфон, Ленґдон розгорнув ґуґлівське пошукове вікно й натиснув кнопку мікрофона. Коли пристрій пискнув один раз, Ленґдон чітко начитав шуканий рядок: «Данте, «Божественна комедія», «Рай» пісня двадцять п’ять».

Жінка здивувалася, бо, певно, іще не знала про таку властивість айфону. Коли на маленькому екрані з’явилися результати пошуку, Ленґдон крадькома зиркнув на Сієнну, яка гортала якийсь рекламний проспект біля кошика із записками до Беатріче.

Неподалік від того місця, де стояла Сієнна, у затінку на- вколішки напружено молився чоловік у краватці, низько нахиливши голову. Ленґдон не бачив обличчя незнайомця, але його серце стиснулося жалем до цього самотнього чоло- віка, який, вочевидь, втратив свою кохану і прийшов сюди за втіхою.

Ленґдон знову зосередив увагу на айфоні, і через кілька секунд знайшов посилання на цифровий варіант «Божествен-

ної комедії», доступ до якого був безкоштовний, бо той ресурс

призначався для загального користування. Коли сторінка розгорнулася саме на пісні двадцять п’ять, Ленґдон зізнався сам собі, що глибоко вражений можливостями нових технологій. «Час мені кинути бути таким снобом і твердолобим прихиль- ником книжок у шкіряних палітурках, — подумав він. — Ці електронні книжки також є по-своєму корисними».

Старенька занепокоєно спостерігала за його діями, а потім обережно натякнула на високі розцінки за пошук в Ін- тернеті на закордонних ресурсах. Ленґдон зрозумів, що «вікно можливостей» розчинилося для нього ненадовго, і тому цілковито зосередився на веб-сторінці, яка з’явилася перед його очима.