Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно

Ленґдон кивнув.

— Саме тому еволюція і є тривалим процесом.

— Саме так! — вигукнула Сінскі, відчуваючи, як її симпатія до професора зростає щохвилини. — Ми бавимося з процесом, на який пішли мільярди років. І тепер настали небезпечні часи. У буквальному сенсі ми здатні активувати певні генетичні комбінації, які спричиняться до того, що наші нащадки будуть винахідливішими, жвавішими, дужчими й навіть розумнішими — фактично ми спроможні створити таку собі суперрасу. Цих гіпотетичних людей послідовники трансгуманізму називають постгуманоїдами, і декотрі вірять, що саме за такими істотами майбутнє нашого виду.

— Звучить химерно й лячно, як євгеніка, — мовив Ленґдон.

Від цієї фрази по шкірі Елізабет мурашки побігли.

У сорокових роках двадцятого століття нацистські науковці розробляли технологію, яку охрестили євгенікою, — то була спроба використати примітивні знання з генної інженерії для підвищення народжуваності осіб, які мали певні «бажані» генетичні властивості, і водночас для зниження народжуваності тих, хто мав «небажані» етнічні властивості.

«Етнічна чистка на генетичному рівні».

— Так, тут є певна схожість, — погодилася Сінскі. — І якщо ще важко уявити, як саме створювати нову расу людей, то вже не бракує розумників, які вважають, що для нашого виживання є вкрай важливим розпочати цей процес негайно. Один із дописувачів трансгуманістичного часопису «Н+» охарактеризував генну інженерію як «цілком природний наступний крок» і заявив, що стане втіленням «істинного потенціалу нашого виду». — Сінскі зробила паузу. — Утім, на захист видавців цього часопису можна сказати, що вони надрукували в рубриці «Відкриття» ще й статтю під назвою «Найнебезпечніша ідея у світі».

— Гадаю, я прибічник останньої, — сказав Ленґдон. — Принаймні із соціокультурної точки зору.

— Як це?

— Ну, я вважаю, що генетичні покращення — це як косметична хірургія: коштують багато грошей, еге ж?

— Звісно. Не кожен має змогу покращити себе або своїх нащадків.

— А це означає, що узаконені генетичні модифікації негайно призведуть до появи світу «тих, хто має» і «тих, хто не має». Ми вже маємо шалений розрив між багатими й бідними, а генна інженерія ще й створить расу надлюдей… і простих людей, яких вважатимуть недолюдками. Гадаєте, люди сильно переймаються тим, що один відсоток супер- багатіїв керує світом? А тепер уявіть собі, що цей один відсоток у буквальному сенсі стане ще й вищою расою: розумнішою, дужчою та здоровішою. І тоді виникне ситуація, здатна спричинити рабство чи етнічні чистки.

Сінскі приязно всміхнулася привабливому науковцеві, що сидів поруч із нею.

— Професоре, ви надзвичайно швидко осягнули те, що я вважаю найбільшою потенційною загрозою генної інженерії.

— Може, й осягнув, але я й досі дечого не розумію стосовно Цобріста. Уся ця трансгуманістична філософія начебто спрямована на покращення людства, на те, щоби зробити нас здоровішими, щоби вилікувати від смертельних хвороб, продовжити тривалість життя. А ідеї Цобріста, навпаки, заохочують винищення людей. Його ідеологія транс- гуманізму та погляди на проблему перенаселення начебто суперечать одне одному, хіба ж ні?

Сінскі похмуро зітхнула. То було слушне запитання, і воно, на жаль, мало чітку й бентежну відповідь.

— Цобріст усім серцем вірив у трансгуманізм — у покращення людських особин за допомогою технології. Однак він також вважав, що людство як вид вимре швидше, ніж здобуде шанс це зробити. Тобто якщо ніхто не вдасться до рішучих кроків, то ми загинемо як вид лише через величезну чисельність, перш ніж встигнемо скористатися плодами генної інженерії.

Очі Ленґдона стали великими, мов блюдця.

— Отже, Цобріст збирався «зменшити поголів’я»… щоби виграти час?

Сінскі кивнула.

— Якось він схарактеризував себе як чоловіка, що потрапив у пастку на кораблі, де кількість пасажирів подвоюється щогодини, а він тим часом відчайдушно намагається спорудити рятівний човен іще до того, як корабель потоне від власної ваги. — Вона помовчала. — Він виступав за те, щоби викинути за борт половину людства.

Ленґдон скривився.

— Моторошна думка.

— Та отож. Цобріст твердо вірив, що різке скорочення людської чисельності колись визнають героїчним діянням…

як момент, коли людство зробило вибір на користь свого виживання.

— Це вже занадто!

— А ще гіршим є те, що Цобріст має однодумців. Коли він загинув, то для декого став справжнім мучеником. Не знаю, із ким ми зіткнемося у Флоренції, але доведеться бути вкрай обережними. Ми не єдині, хто намагатиметься знайти його чуму, і заради вашої ж безпеки ніхто не має знати, що ви прибули до Італії шукати її.

Попередня
-= 131 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар