Слава ЗСУ!

Без зайвих слів Начальник повернувся до агента спиною, провів Сінскі через елегантний салон до свого кабінету й зачинив за собою двері.

— Вип’єте? — спитав він, кивнувши на бар.

Елізабет похитала головою, і досі призвичаюючись до химерної обстановки.

«Хто цей чоловік? Чим він тут займається?»

А чоловік мовчки дивився на неї, підперши пальцями підборіддя.

— Вам відомо, що мій клієнт Бертран Цобріст називав вас «срібноволосою відьмою»?

— Я також маю для нього декілька найулюбленіших прізвиськ.

Не виказуючи емоцій, чоловік підійшов до робочого стола й тицьнув пальцем у велику книгу.

— Мені хотілося б, щоб ви поглянули ось на це.

Сінскі підійшла до стола й окинула фоліант поглядом.

«Дантове «Пекло»?» їй пригадалися ті страшні картини загибелі й смерті, які продемонстрував Цобріст під час їхньої зустрічі в штаб-квартирі Ради з іноземних стосунків.

— Цобріст подарував мені цю книгу два тижні тому. Ось тут є напис.

Сінскі проглянула рукописний, текст на титульній сторінці. Його написав Цобріст.

Любий друже, дякую за те, що допоміг мені на моєму шляху. Тобі вдячний також увесь світ.

Сінскі відчула на спині холодок.

— А який шлях ви допомогли йому пройти?

— Гадки не маю. Точніше сказати, іще кілька годин тому не мав.

— А тепер?

— А тепер я мало не вперше порушив свій суворий протокол… і покликав вас.

Сінскі здолала довгий шлях і була на в гуморі говорити загадками.

— Пане, я не знаю, хто ви і що ви в біса робите на цьому судні, але ви мусите мені дещо пояснити. Скажіть, будь ласка, навіщо покривали людину, яку активно розшукувала Всесвітня організація охорони здоров’я?

Незважаючи на войовничий тон Сінскі, чоловік відповів стриманим шепотом:

— Я розумію, що ми працювали в абсолютно протилежних напрямках, але пропоную забути минуле. Минуле залишається в минулому. А майбутнє, як підказує мені інтуїція, вимагає від нас негайних дій.

І з цими словами чоловік узяв зі стола маленьку червону флешку, вставив її в комп’ютер і жестом запросив Елізабет сідати.

— Це відео зробив Бертран Цобріст. Він сподівався, що я замість нього оприлюдню це завтра.

Не встигла Сінскі щось відповісти, як монітор комп’ютера потьмянів і вона почула тихий плюскіт води. Із темряви виринула й набрала обрисів дивна картина — заповнена водою печера… це було схоже на підземний ставок. Вода якимось дивним чином підсвічувалася знизу… вона жевріла химерним червонуватим відблиском.

Плюскіт води тривав, і камера перевернулася об’єктивом донизу й опустилася під воду, сфокусувавшись на вкритому намулом дні печери. До дна була пригвинчена блискуча квадратна плита з написом, датою та іменем.

У ЦЬОМУ МІСЦІ ЦЬОГО дня СВІТ ЗМІНИВСЯ НАЗАВЖДИ.

Дата була завтрашнім днем. А ім’я — ім’ям Бертрана Цобріста.

Елізабет Сінскі мимоволі здригнулася.

— Де це? — суворо спитала вона. — Де розташоване це місце?

У відповідь Начальник уперше проявив свої емоції: він глибоко зітхнув із розчаруванням і тривогою.

— Докторе Сінскі, — відповів він, — я сподівався, що ви знаєте відповідь на це запитання.

* * *

А на відстані однієї милі від яхти вид на море з приморської променадної набережної Ріва дельї Ск’явоні трохи змінився. Уважний спостерігач міг би помітити, що з-за крихітного острівця на сході повільно вирисувалася величезна сіра яхта. І взяла курс на майдан Сан-Марко.

«Це «Мендаціум»», — здогадався агент FS-2080, відчувши, як накотилася хвиля страху.

Не впізнати її сірий корпус було неможливо.

Сюди прямує Начальник… і час швидко спливає.

розділ 71

Поміж величезними натовпами людей на Ріва дельї Ск’явоні Сієнна, Ленґдон і Ферріс, петляючи, пробиралися краєм тротуару, що межував із водою. Вони прямували до майдану Сан-Марко й вийшли на його дальній південний край, туди, де п’яца стикається з морем.

Тут натовп туристів був майже непрохідний і утворював довкола Ленґдона тисняву, що загрожувала клаустрофобією, бо величезні маси народу дрейфували в цей бік, щоб сфотографувати дві масивні колони, що обрамляли майдан.

«Офіційна брама міста», — іронічно подумав Ленґдон, знаючи, що це було місце публічних страт аж до вісімнадцятого сторіччя.

Нагорі однієї з колон цієї брами виднілася химерна статуя святого Теодора — той гордовито хизувався вбитим легендарним драконом, який завжди нагадував Ленґдону крокодила.

А нагорі другої колони височів всюдисущий символ Венеції — крилатий лев. Цього лева можна було побачити по всьому місту; він стояв, гордовито спершись лапою на розгорнуту книгу з написом латиною «Pax tibi Marce, evangelista meus» («Мир тобі, Марку, мій євангелісте»). Згідно з легендою, ці слова мовив янгол по прибутті святого Марка до Венеції. А ще янгол передрік, що тіло святого Марка одного дня упокоїться саме тут. Ця апокрифічна легенда згодом послужила венеціанцям для виправдання викрадення мощей святого Марка з Олександрії для перепоховання в базиліці Сан-Марко. І донині цей крилатий лев є символом міста й трапляється мало не на кожному кроці.