Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно

Ленґдон кивнув праворуч, за колони, через майдан Сан- Марко.

— Якщо трапиться так, що ми загубимо одне одного в натовпі, зустрінемось біля парадного входу до базиліки.

Двоє його супутників погодилися і, швидко оминаючи натовп по краю попід західною стіною Палацу дожів, попрямували вглиб майдану. Попри закон, який заборрняв годувати знаменитих венеціанських голубів, вони виявилися живими й здоровими, а декотрі плуталися під ногами туристів, щось видзьобуючи, інші залітали до кафе просто неба, щоб поцупити хліб із ненакритих серветками кошиків і подратувати офіціантів у фірмових смокінгах.

На відміну від майданів решти європейських міст, цей мав форму не прямокутника, а скоріше був схожий на літеру L. Коротша нижня частина цієї літери з’єднувала море з базилікою Сан-Марко. Попереду майдан робив поворот на дев’яносто градусів до довшої «ноги», яка тягнулася від базиліки до музею Коррер. Дивно, але замість прямолінійної форми майдан витягнувся в неправильний трапецоїд, який сильно звужувався в одному кінці. Ця ілюзія, схожа на ту, що виникає в кривих дзеркалах кімнати сміху, створювала враження, що майдан значно довший, аніж він є насправді, і цей ефект іще більше посилювали порожнисті цеглини, що мережею окреслювали місця, де колись у п’ятнадцятому сторіччі стояли ятки вуличних торговців.

Ленґдон, ідучи до вигину майдану, побачив удалині попереду мерехтіння блакитного скляного циферблата дзвіниці Сан-Марко — то був той самий астрономічний годинник, із якого Джеймс Бонд викинув одного негідника у фільмі «Місячний гонщик».

Тільки на захищеному обширі майдану Ленґдон зміг вповні насолодитися унікальним даром, який пропонувала своїм гостям Венеція. Її звучанням.

Майже позбавлена всіляких моторизованих колісних видів транспорту, Венеція насолоджувалася благословенного відсутністю звичного для інших міст шуму громадського й приватного транспорту, метро й автомобільних гудків, залишаючи вільний звуковий простір для цілковито неме- ханічного плетива з людських голосів, туркотіння голубів і веселого співу скрипок, що зазивали відвідувачів до кафе просто неба. Жодне інше велике місто у світі не звучить так, як Венеція.

Надвечірнє сонце лило із заходу свої промені на майдан Сан-Марко, і Ленґдон підвів погляд на височенну вежу кам- паніли, яка бовваніла над п’яца, пануючи над давнім міським обрієм Венеції. Верхня лоджія вежі кишіла сотнями туристів. Від однієї думки про перебування на такій висоті Ленґдон здригнувся, опустив погляд додолу й поплив далі крізь людське море.


** *


Сієнна легко встигала б за Ленґдоном, але Ферріс увесь мас плентався позаду, і вона вирішила піти на компроміс, щоб постійно мати обох чоловіків у себе перед очима. Одначе тепер, коли відстань між ними зростала, вона нетерпляче озирнулася. Ферріс показав на свої груди — мовляв, у нього ядуха, і махнув, щоб вона йшла вперед.

Сієнна так і зробила, швидко закрокувавши за Ленґдоном і втративши Ферріса з очей. Однак поки жінка, петляючи, просувалася крізь юрбу, у неї виникла дивна підозра, що Ферріс відстає навмисне… немов намагаючись збільшити відстань між собою й ними.

Сієнна давно навчилася довіряти власним інстинктам, тому пірнула в нішу і, занишкнувши там, обдивилася юрму позаду, видивляючись Ферріса.

«Куди ж він подівся?!»

Схоже, чоловік і не збирався нікуди з ними йти. Сієнна ще пильніше приглядалася до облич у натовпі — і нарешті гаки помітила Ферріса. На її превеликий подив, він зупинився, присів і набирав номер на своєму телефоні.

На тому самому телефоні, у якого, за його словами, здохла батарейка. Сильний звірячий страх охопив її, і Сієнна знову повірила йому. «Він збрехав мені у поїзді».

Вона дивилася на Ферріса, намагаючись збагнути, що він робить. Потайки надсилає комусь СМСку? Займається власними розшуками поза їхніми спинами? Намагається розгадати загадку поеми Цобріста, перш ніж це зробить вона з Ленґдоном?

Хоч яким би мотивом цей чоловік не керувався, він нахабно їй збрехав.

«Я не можу йому довіряти. — подумала Сієнна. — А може, підбігти до нього й застукати на гарячому?»

Але швидко передумала й знов пірнула в натовп, перш ніж Ферріс її помітив. Вона вирішила прямувати до базиліки й знайти там Ленґдона, як вони й домовлялися.

«Маю попередити його, щоб більше нічого не розказував Феррісу».

До базиліки залишалося п’ятдесят ярдів, коли раптом чиясь сильна рука схопила її за светр і потягнула назад.

Сієнна різко крутнулася на п’ятах — і опинилася лицем до лиця з Феррісом.

Чоловік із висипом на шкірі важко дихав, йому, певно, довелося бігти крізь натовп, щоб її наздогнати. У його рухах і обличчі проглядалася якась несамовитість, котру Сієнна раніше не помічала.

Попередня
-= 140 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар