Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно

Із вуст Елізабет Сінскі вирвався різкий недобрий сміх.

— Вибачте, але я не схильна довіряти пані Брукс, особливо коли вона робить притягнуті за вуха заяви.

— А я довіряю їй, — сказав Ленґдон незворушним тоном. — Тому якщо вона стверджує, що це векторний вірус, вам би краще поставитися до цієї заяви серйозно.

Раптом Сінскі відчула, що страшенно втомилася і що її мозок через силу аналізує слова Ленґдона. Вона підійшла до вікна й виглянула на вулицю. «Векторний вірус, що змінює людську ДНК?» Хоч як би жахливо й неймовірно це не звучало, але вона мусила визнати, що певна химерна логіка в цьому є. Зрештою, Цобріст був генним інженером і знав із перших рук, що найменша мутація в одному-єдиному гені може призвести до катастрофічних змін у людському тілі: появи ракових пухлин, порушення функцій внутрішніх органів і захворювань крові. Навіть така жахлива ХЕороба, як кістозний фіброз, жертва якого аж потопає у власному слизу — спричиняється не чим іншим, як невеличкою вадою в регуляторному гені хромосоми номер сім.

Нещодавно фахівці почали лікувати ці генетичні захворювання рудиментарними векторними вірусами, що впорскувалися безпосередньо в тіло пацієнта. Ці незаразні віруси були запрограмовані так, щоб пройти тілом людини і вмонтувати нові запасні ДНК на місце пошкоджених секцій. Однак ця технологія, як і всі інші, мала негативний бік. Ефект від використання векторного вірусу може бути як корисним, так і шкідливим — залежно від намірів генного інженера. Якщо векторний вірус навмисне, з лихим наміром запрограмувати так, що він вмонтовуватиме в здорові клітини пошкоджені ДНК, то результати будуть катастрофічними. А якщо на додачу цей руйнівний вірус якимось чином ще й зробити надзвичайно заразним та поширюваним через повітря…

Уявивши собі таку перспективу, Сінскі аж здригнулася. «Яке ж генетичне жахіття виникло в глибинах затьмареної свідомості Цобріста? Як саме планував він «прорідити людське стадо»?»

Сінскі знала, що відповіді на це запитання доведеться чекати кілька тижнів. Генетичний код людини містить, здавалося, безкінечний лабіринт хімічних комбінацій. І намагатися знайти в цій нескінченності якусь конкретну зміну, яку ввів туди Цобріст, це наче шукати голку в копиці сіна… навіть не знаючи, на якій саме планеті та копиця є.

— Елізабет? — низький голос Ленґдона відволік її від неприємних думок.

Сінскі відвернулася від вікна й поглянула на професора.

— Ви мене чуєте? — спокійно спитав він зі свого крісла. — Сієнна хотіла знищити той вірус не менше, ніж ви.

— Я маю щодо цього щирі сумніви.

Ленґдон зітхнув і підвівся.

— Гадаю, ви маєте вислухати мене. Незадовго до своєї смерті Цобріст написав Сієнні листа, у якому розповів про те, що створив. Він чітко пояснив, як функціонуватиме цей вірус… як нападатиме на нас… і як досягатиме своєї мети.

Сінскі заціпеніла: «Він написав листа?!»

— Коли Сієнна прочитала опис того, що створив Цобріст, вона вжахнулася. Вона хотіла зупинити його. Цей вірус видався їй настільки небезпечним, що Сієнна захотіла зробити так, аби до нього не дістався ніхто, включно з ВООЗ. Розумієте? Вона хотіла знищити вірус… а не вивільнити його.

— Ви кажете, є якийсь лист*. — перервала його Сінскі, уже зосередившись лише на одному. — Лист із конкретними даними про вірус?

— Принаймні так сказала мені Сієнна.

— Нам конче потрібен той лист! Коли ми матимемо конкретні дані, це зекономить нам час, бо інакше знадобиться багато місяців, щоб довідатися, що це за штука і як з нею боротися.

Ленґдон похитав головою.

— Ви мене не зрозуміли. Коли Сієнна прочитала листа від Цобріста, вона вжахнулася. І негайно спалила його. Вона хотіла, щоб ніхто…

Сінскі досадливо ляснула долонею по столу.

— Вона знищила те єдине, що могло допомогти нам підготуватися до кризи?! І ви хочете, щоб я їй повірила?

Знаю, що після нещодавніх вчинків Сієнни прохати вас повірити їй — це занадто, але, замість картати її, можливо, варто зважити на те, що Сієнна Брукс — людина з унікальним інтелектом, котрий, між іншим, має унікальну властивість запам’ятовувати й пригадувати. А що, коли вона спробує пригадати того листа так детально, що це зможе стати вам у пригоді?

Сінскі звузила очі і злегка кивнула.

— І що ж ви, професоре, у такому разі мені пропонуєте?

Ленґдон кивнув на порожню чашку з-під кави.

— Я пропоную вам замовити ще кави… і вислухати умову, яку поставила Сієнна.

Сінскі відчула, як її пульс пришвидшився.

— Ви знаєте, де її знайти?

Попередня
-= 202 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар