Слава ЗСУ!

Ленґдон пошкодував, що відеозапису з камер стеження бракує звуку. «Про що ж ми з Іґнаціо говорили? Що ми тут шукали?»

Щойно Ленґдон про це подумав, як побачив, що на екрані він переступив через стовпчики загорожі й схилився над маскою лише за кілька дюймів від скла. Марта негайно и і рутилася, вочевидь, застерігаючи його, і Ленґдон винувато відступив назад.

— Вибачте, що я повелася так суворо, — сказала Марта, глянувши на Ленґдона через плече. — Але, як я вже казала нам, та експонатна шафа є надзвичайно старою й крихкою і власник маски наполягає на тому, щоби ми не пускали від- иідувачів за огорожу. Він навіть не дозволяє нам відмикати ту шафку без нього.

Ленґдон не відразу усвідомив почуте. «Власник маски?» До цього він вважав, що маска належить музею.

Сієнна здивувалася не менше за нього й негайно втрутилася в розмову:

— А хіба музей не є власником маски?

Марта похитала головою, а потім повернулася поглядом па екран.

— Один багатий меценат запропонував продати її йому, але за умови, що маска залишиться в музеї для постійного показу відвідувачам. Він запропонував грубі гроші, і ми і радістю пристали на його пропозицію.

— Стривайте, — мовила Сієнна. — Він заплатив вам за маску… але дозволив залишити її?

— За обопільною згодою, — пояснив Ленґдон. — Філантропічні придбання — це один зі способів для меценатів надавати музеям великі дотації, не реєструючи їх як благодійність.

— Той меценат був незвичним чоловіком, — сказала Марта. — Істинний знавець і дослідник Данте, одначе трохи… як би це сказати… фанатичний.

— А хто він? — прискіпливо спитала Сієнна, ховаючи свою наполегливість за удавано невимушеним тоном.

— Хто? — перепитала Марта, не відводячи очей від екрана. — Та ви, напевне, нещодавно читали про нього в новинах. Це швейцарський мільярдер Бертран Цобріст.

Для Ленґдона це ім’я було лишень невиразно знайомим, але Сієнна схопила його за руку і міцно стиснула, а в її очах з’явився такий вираз, наче вона щойно побачила примару.

— Ай справді… — сказала Сієнна. Її голос злегка тремтів, а обличчя було біле, мов крейда. — Бертран Цобріст. Відомий біохімік. У молодості заробив купу грошей на біологічних патентах. — Вона проковтнула слину й замовкла. А потім нахилилася й прошепотіла Ленґдону: — Фактично це Цобріст винайшов такий напрям, як генна інженерія зародкових клітин.

Ленґдон зеленого поняття не мав, що таке генна інженерія зародкових клітин, але звучало це чомусь лиховісно, особливо після нещодавніх переглядів сили-силенної образів чуми та смерті. «Цікаво, — подумав він, — чому Сієнна знає так багато про Цобріста? Бо добре начитана в галузі медицини чи тому, що вони обоє були вундеркіндами? Можливо, люди з екстраординарними розумовими здібностями стежать за діяльністю одне одного».

Уперше я почула про Цобріста кілька років тому, — пояснила Сієнна, — коли він зробив низку дуже суперечливих заяв у засобах масової інформації про неконтрольо- ване зростання населення Землі. — Вона зробила паузу, і її обличчя спохмурніло. — Цобріст є прихильником форму- ли апокаліптичного перенаселення.

— Перепрошую?

— Загалом це математичне відображення того, що населення Землі зростає, люди живуть довше, а природні ресурси виснажуються. Ця формула пророкує, що нинішня тенденція зростання народонаселення не матиме іншого результату, окрім апокаліптичного краху суспільства. Цобріст зробив публічний прогноз, що людство не переживе наступного сторіччя… якщо не трапиться якогось катаклізму, супроводжу- ваного масовою загибеллю людей. — Сієнна тяжко зітхнула й зустрілася поглядом із Ленґдоном. — У пресі навіть циту- вали його висловлювання, що «найліпша подія, яка коли-небудь траплялася у Європі, — це епідемія чуми».

Ленґдон приголомшено поглянув на неї. Волосся на його потилиці стало сторч, коли перед його очима знову постала маска чуми. Увесь сьогоднішній ранок він боровся зі здогадкою про те, що всі його поточні негаразди якось пов’язані з цією смертельною хворобою, але цю здогадку було все важче спростувати.

Те, що Бертран Цобріст змалював Чорну Смерть як найкращу подію в Європі за всі часи, було, звісно, жахливим блюзнірством, однак Ленґдон знав, що багато істориків свідчили про довготермінові соціально-економічні вигоди масової загибелі людей, яка сталася в Європі в чотирнадцятому сторіччі. До приходу чуми перенаселеність, голод та економічні труднощі спричинили «темну добу». Несподіваний удар чуми, попри її жахливі наслідки, фактично «прорідив» людське стадо й створив надлишок харчів і чимало можливостей. Власне, цей чинник, на думку багатьох істориків, став головним каталізатором доби Відродження.