Слава ЗСУ!

Ленґдон пригадав символ біонебезпеки на рурці, де містилася видозмінена мапа Дантового пекла, і його вразила моторошна думка: той химерний маленький проектор хтось створив, і Бертран Цобріст, біохімік і фанатичний прихильник Данте, здавався найбільш логічною кандидатурою на роль його творця.

Засновник напряму генної інженерії зародкових клітин.

Ленґдон відчув, як фрагменти загадки-мозаїки складаються докупи. На жаль, картина, яка в результаті цього вимальовувалася, була ще моторошнішою.

— Прокрутіть цю частину в пришвидшеному темпі, — наказала Марта сторожу, наче бажала якомога швидше проскочити той епізод, де Ленґдон та Іґнаціо Бусоні роздивляються маску, і дізнатися, хто прокрався до музею й поцупив її.

Сторож натиснув кнопку «прокрутка вперед», і цифри часу на екрані швидко замелькали.

Три хвилини… шість хвилин… вісім хвилин.

А Марта, що на екрані, стояла позаду чоловіків, переминаючись із ноги на ногу і дедалі частіше поглядаючи на свого годинника.

— Вибачте, що ми так довго розмовляли, — сказав Ленґдон. — Ви почувалися тоді явно некомфортно.

— Та я сама винувата, — відказала Марта. — Ви обидва наполягали, щоби я пішла додому, а охоронці випустили б вас пізніше, але мені здавалося, що це буде неввічливо з мого боку.

Раптом Марта щезла з екрана. Охоронець уповільнив швидкість перегляду до звичайної.

— Усе нормально, — прокоментувала Марта. — Я пригадую, що пішла до туалету.

Охоронець кивнув і знову простягнув руку до кнопки швидкого перемотування, але не встиг він її натиснути, як Марта зненацька схопила його за руку.

— Aspetti!

Вона схилила голову набік і спантеличено поглянула на монітор.

Ленґдон також помітив те, що помітила вона.

«Що це таке, чорт забирай?»

Ленґдон (той, що був на екрані) засунув руку до кишені твідового піджака й витягнув хірургічні рукавички, які відразу ж надів. Дуоміно став позаду Ленґдона і вдивлявся в коридор, куди щойно попленталася Марта, щоб сходити до туалету. За кілька секунд товстун кивнув Ленґдону — продовжуй, мовляв, перешкод немає.

«Що ж ми в біса робимо, га?»

Ленґдон побачив на екрані, як його рука в хірургічній рукавичці торкнулася краю дверцят шафки… а потім легенько потягнула їх на себе, аж поки старовинна завіса не зрушила з місця. Дверцята повільно розчинилися… і всередині стало видно посмертну маску.

Марта Альварес аж задихнулася від жаху й затулила руками обличчя.

Нажаханий не менше за Марту, Ленґдон, не вірячи очам своїм, дивився, як сам потягнувся до шафки, обережно взяв посмертну маску Данте обома руками, витягнув її назовні й підняв.

— Dio mi salvi! — скрикнула Марта, різко скочивши на ноги і вирячившись на Ленґдона. — Cos’ha fatto? Perche? (Господи, помилуй! Що він зробив? Чому?)

Не встиг Ленґдон відповісти, як охоронець висмикнув із кобури чорну «беретту» і націлив йому в груди.

«Господи Ісусе!»

Роберт Ленґдон глянув на ствол пістолета в руках охоронця і відчув, як стіни маленької кімнати стискаються довкола нього. Марта Альварес підскочила до професора впритул і свердлила його очима людини, яка й досі не могла усвідомити, що її зрадили. А на моніторі камери стеження Ленґдон підняв маску до світла й уважно роздивився її.

— Я витягнув її лише на хвилину, — виправдовувався Ленґдон, благаючи долю, щоби це виявилося правдою. — Іґнаціо запевнив мене, що ви не заперечуватимете!

Марта не відповіла. Цілковито приголомшена, вона намагалася збагнути, навіщо Ленґдон їй збрехав… і взагалі — як так сталося, що Ленґдон спокійнісінько стояв і дивився, як прокручується запис, чудово знаючи, що цей запис його викриє?!

«Та я й гадки не мав, що відчинив ту шафу!»

— Роберте, — прошепотіла Сієнна. — Поглянь-но, ти там щось знайшов! — Вона не відводила очей від екрана, бо хотіла дізнатись відповіді, попри нову халепу, у яку вони вскочили.

А на екрані Ленґдон підняв маску догори й повернув її до світла, помітивши щось цікаве з тильного боку експоната.

Під тим кутом, під яким камера здійснювала зйомку, піднята маска на якусь мить затулила обличчя Ленґдона так, що мертві очі Данте опинилися на одній лінії з очима професора. І йому враз пригадалася фраза: «Істину можна побачити лише очима смерті».

Ленґдон ані найменшого уявлення не мав, що він вишу- ковував на тильному боці маски, але в той момент на відео, коли він поділився своєю знахідкою з Іґнаціо, товстун аж відсахнувся, потім швидко намацав окуляри і придивився до тої точки, на яку вказав професор. А потім придивився знову і знову. Опісля Іґнаціо енергійно захитав головою й збуджено заходив туди-сюди вузеньким андито.