Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно

Авжеж, інтуїція її не підвела.


розділ 47


А на майдані, посеред хаосу, спричиненого прибуттям поліції, у затінку лоджії Ланці стояв чоловік середнього віку, з великою цікавістю спостерігаючи за довколишньою метушнею. На чоловікові були окуляри «Плюм Перме», краватка з тканим малюнком і маленький золотий цвяшок у вусі.

Спостерігаючи за біганиною, він спіймав себе на тому, що знову чухає потилицю. Учора в чоловіка з’явився висип, який, схоже, погіршувався, перетворюючись на маленькі прищі на підборідді, шиї, щоках і над очима.

Коли він поглянув на свої нігті, то помітив кров. Він дістав із кишені хустку й витер пальці та криваві прищі на шиї та щоках.

І знову повернувся поглядом до двох чорних мікроавтобусів, які припаркувалися поряд із палацом. У тому з них, що стояв ближче, на задньому кріслі сиділи двоє.

Один був озброєним військовим у чорному.

Другою була немолода, але надзвичайно красива срібноволоса жінка з синім амулетом.

Схоже, вояк готував шприц для підшкірних ін’єкцій.

Сидячи в мікроавтобусі, доктор Елізабет Сінскі окинула байдужим поглядом палац, роздумуючи, як могло статися, що криза дійшла до такої жахливої стадії.

— Мадам, — почувся поруч низький голос.

Елізабет запаморочено повернулася до вояка, що за нею наглядав. Він підтримував її однією рукою за передпліччя, а в другій стискав шприц.

— Не рухайтеся.

Гостра голка вдарила жінці в шкіру й проштрикнула її.

Вояк зробив ін’єкцію.

— А тепер можете знову спати.

Коли Елізабет уже заплющувала очі, їй здалося — і вона могла присягнутися, — що побачила чоловіка, який стежив за ними із затінку. Чоловік у дизайнерських окулярах і краватці, які зазвичай носять студенти-першокурсники. Його обличчя було червоне й вкрите висипом. На мить Елізабет здалося, що знає його, але, коли вона розплющила очі, щоби поглянути на нього ще раз, чоловік уже зник.


розділ 48


У темряві горища Ленґдона та Сієнну розділяли двадцять футів широкого простору. Планка, пролетівши вісім футів і впавши на дерев’яну раму полотна Вазарі «Апофеоз», грюкнула й затихла. Великий ліхтар, який і досі випромінював світло, покоївся на полотні, утворюючи невеличку гулю, як камінець на брезенті.

— Та планка, що позаду тебе… — прошепотів Ленґдон. — Ти зможеш покласти її так, щоби вона сперлася на брус, на якому я стою?

Сієнна оглянула планку.

— Ні, бо протилежний край упаде на полотно.

Саме цього й боявся Ленґдон; їм тільки цього бракувало: щоби дошка прорвала полотно Базарі й впала з гуркотом униз.

— Я дещо придумала, — прошепотіла Сієнна, рушивши вбік по підпорці до бокової стіни. Ленґдон також рушив за променем ліхтаря; кожен наступний крок ставав дедалі небезпечнішим, бо вони віддалялися від його світла. Добравшись до стіни, вони опинилися майже в суцільній темряві.

— Отам, — прошепотіла Сієнна, показуючи на щось невиразне під ними. — По краю каркаса. Він має кріпитися до стіни. Він має витримати мене.

Не встиг Ленґдон заперечити, як Сієнна вже злізла з під- порки, використовуючи опорні балки як драбину. А потім обережно спустилася на край дерев’яного кесона. Він скрипнув, але витримав. Потихеньку просуваючись кесоном під стіною, Сієнна рушила до Ленґдона так, наче йшла по карнизу хмарочоса. Кесон знову скрипнув.

«Лід тонкий, — подумав Ленґдон. — Тримайся біля берега».

Коли Сієнна вже пройшла половину шляху, наближаючись до підпірки, де він стояв у темряві, Ленґдон відчув нону надію на те, що, може, їм і вдасться вчасно вибратися звідси.

Раптом десь попереду в темряві грюкнули двері, і він почув швидкі кроки, що наближалися перехідним місточком. Ось показався промінь світла, який рушив крізь темряву, з кожною секундою наближаючись до нього. Ленґдон відчув, як надія покинула його. Хтось ішов до них основним місточком, перекриваючи шлях до втечі.

— Сієнно, не зупиняйся, — прошепотів він, інстинктивно зреагувавши. — Іди далі, увесь час тримаючись стіни. На дальньому кінці — вихід. Я тим часом відверну увагу.

— Ні! — гаряче зашепотіла Сієнна. — Вернися, Роберте!

Та Ленґдон уже пішов назад по підпорці до «хребта» горища, залишивши Сієнну в темряві; вона мало-помалу рухалася вздовж бокової стіни на вісім футів нижче за нього.

Коли Ленґдон дійшов до центру горища, на підняту оглядову платформу виступив невиразний силует із ліхтариком у руці, зупинився біля низьких перил і спрямував промінь ліхтаря прямо в очі Ленґдону.

Світло було сліпучим, і Ленґдон відразу ж підняв руки вгору — мовляв, здаюся, не стріляйте.

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар