Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно

Ленґдон відсахнувся, не сумніваючись, що в нього влучила куля, але то не був звук пострілу з пістолета нападниці. То взагалі був не постріл, а оглушливий удар дверей, що зачинилися, коли лікарка Брукс кинулася на них усім тілом і замкнула.

Із виряченими від страху очима жінка різко крутнулася на п’ятах, сіла навпочіпки біля свого колеги й перевірила його пульс. Лікар Марконі закашлявся й викашляв із рота кров, яка тоненькими цівочками потекла по щоці крізь його густу бороду. А потім він сіпнувся й обм’як.

— Enrico, по! Tiprego! (Енріко, ні! Благаю тебе!) — закричала вона.

А ззовні об метал дверей дзвінко ляснула черга куль. Коридор заповнився стривоженими криками.

Тіло Ленґдона так-сяк рухалося, бо паніка й інстинкт самозбереження остаточно здолали дію заспокійливого препарату. Коли він незграбно вибирався з ліжка, його праве передпліччя різонув пекучий біль. На мить йому здалося, що то куля пробила двері і влучила в нього, але, поглянувши вниз, збагнув, що то від його руки відірвалася крапельниця. Зірваного отвору в передпліччі стирчав пластмасовий катетер, і з нього вже витікала тепла кров.

Нарешті Ленґдон отямився.

Лікарка Брукс і досі сиділа навпочіпки біля тіла Марконі, намагаючись намацати його пульс; її очі наливалися слізьми. А потім у ній наче клацнув якийсь перемикач: вона рвучко підвелася й обернулася до Ленґдона. Вираз обличчя пані Брукс змінився. Її риси набули рішучості й твердості досвідченого лікарян-невідкладника, який мав здолати критичну ситуацію.

— Ідіть за мною, — наказала вона Ленґдону.

І з цими словами лікарка Брукс ухопила Ленґдона за руку й потягнула через кімнату. У коридорі лунали хаотичні звуки й стрілянина. Він рушив уперед на хитких ногах, його розум прояснився й був насторожі, але тіло, накачане великою дозою заспокійливого препарату, слухалося погано й повільно. «Мерщій!» Стопами він відчував прохолоду кахлів підлоги, а тоненька шпитальна сорочка ледь затуляла його тіло шість футів заввишки. Іще Ленґдон відчував, як із його передпліччя стікає кров, утворюючи в напівзігнутій долоні маленьку калюжку.

Кулі вгризалися в масивну ручку дверей, коли лікарка Брукс безцеремонно заштовхала Ленґдона до невеликої туалетної кімнати. Вона вже зайшла туди слідком за ним, але раптом зупинилася, рвучко обернулася і, кинувшись до стола, вхопила закривавлений твідовий піджак професора.

«Та на біса він мені здався!» — подумав Ленґдон.

Лікарка повернулася, стискаючи в руках піджак, і швидко замкнула двері туалету. Саме тієї миті зовнішні двері палати з тріскотом розчахнулися.

Молода лікарка швидко оцінила ситуацію й так само швидко прийняла рішення. Широким кроком вона перетнула невеликий туалет, підійшла до дверей навпроти і, рвучко розчинивши їх, вивела Ленґдона до прилеглої кімнати для одужуючих. Позаду них знову почулися постріли. Лікарка Брукс вистромила голову в коридор і, швидко схопивши Ленґдона за руку, потягнула його до сходів. Від різкого руху в професора запаморочилося в голові, і він відчув, що може зомліти будь-якої миті.

Наступні секунд п’ятнадцять були суцільною розмитою плямою: вони спускалися сходами… він спіткнувся… упав. Гупання крові в голові Ленґдона було майже нестерпним.

Його зір затуманився, м’язи стали повільними й неслухняними, кожен рух був наче вповільнений.

А потім повітря враз стало прохолодним.

«Я надворі».

Коли лікарка Брукс квапливо вела його темною алеєю геть від будівлі шпиталю, Ленґдон наступив на щось гостре й упав, боляче вдарившись об тротуар. Вона насилу поставила його на ноги, вигукуючи прокльони з того приводу, що Ленґдону ввели заспокійливе.

Дійшовши до кінця алеї, Ленґдон знову спіткнувся і впав. Цього разу вона залишила його на землі, а сама вибігла на вулицю й заволала, кличучи когось здалеку на допомогу. Ленґдон розгледів слабенький зелений вогник таксі, що стояло перед шпитальним фасадом. Та авто не зрушило з місця,

бо водій, вочевидь, спав. Лікарка Брукс щосили верещала, несамовито вимахуючи руками. Нарешті фари таксомотора ввімкнулися й лінькувато рушили їм назустріч.

А позаду Ленґдона, який лежав у кінці алеї, із гуркотом розчахнулися двері й почулися кроки, що швидко наближалися. Він обернувся й побачив темну постать, яка кинулася до нього, мов пантера. Ленґдон спробував зіп’ястися на ноги, але лікарка вже схопила його й заштовхувала на заднє сидіння «фіата», що стояв з увімкненим двигуном. Так-сяк запхавши професора до автівки — половина його тіла опинилася на сидінні, а половина на долівці, — лікарка Брукс накрила його зверху власним тілом і рвучко хряснула дверцятами.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар