Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно

Ленґдон усміхнувся.

— Ні, але я знаю, що в сувенірній крамниці продаються / гігантські плакати з повним текстом «Божественної комедії», надрукованим мікроскопічним шрифтом.

Сієнна поглянула на нього з легким розчаруванням.

— Знаю, знаю. Але це краще, аніж нічого. Єдина проблема — це мої підстаркуваті очі,' тому тобі доведеться самій читати той дрібний друк.

— Е chiusa, — гукнув літній чоловік, побачивши, що вони підходять до дверей. — Е il giorno di riposo.

— Зачинено, бо сьогодні вихідний? — Ленґдон знову відчув легку дезорієнтацію. І поглянув на Сієнну. — А хіба сьогодні не понеділок?

Вона кивнула.

— Флорентійці воліють відпочивати в понеділок.

Ленґдон аж застогнав, раптом пригадавши, що в цьому місті діє незвичний тижневий календар. Через те, що потік туристичних доларів є найбільш повноводним саме на вихідні, багато флорентійських торговців вирішили перенести християнський вихідний із неділі на понеділок, щоби офіційний день відпочинку не надто заважав їм заробляти гроші.

Ленґдон збагнув, що через цю обставину, на жаль, відпадав і запасний варіант: букіністична крамниця — один із найулюбленіших флорентійських магазинів професора, де неодмінно мали бути у продажу примірники «Божественної комедії».

— Є інші ідеї? — спитала Сієнна.

Ленґдон надовго замислився, а потім кивнув.

— За рогом є місце, де збираються палкі прихильники творчості Данте. Б’юся об заклад, що дехто з них має при собі примірник «Божественної комедії», який ми зможемо позичити.

— Там, скоріш за все, також зачинено, — застерегла Сієнна. — Майже всі торговельні точки в цьому місті перенесли вихідний із неділі на понеділок.

— У тому місці, про яке я кажу, про таке навіть подумати побояться, — усміхнувся Ленґдон. — Бо це церква.


* * *


Стежачи за ними з натовпу на відстані п’ятдесяти ярдів, чоловік із висипом на шкірі та золотою сережкою у вусі прихилився до стіни, насолоджуючись можливістю перевести дух. Та його дихання не покращувалося, а висип на обличчі було вже неможливо ігнорувати, особливо на чутливій шкірі над очима. Він зняв дизайнерські окуляри і легенько провів рукавом по заплющених очах, щоб не пошкодити шкіру. Коли він знову начепив окуляри, то побачив, як його жертви пішли далі. Чоловік попрямував за ними, рухаючись через силу й намагаючись дихати якомога спокійніше й тихіше.


***


А за кілька кварталів від Ленґдона та Сієнни, у Залі п’ятисот Палацо Веккіо, агент Брюдер стояв над скаліченим тілом аж надто знайомої йому жінки зі шпичастим волоссям, яка тепер лежала, розпростерта, на підлозі. Він нахилився, витягнув із її руки пістолет, обережно поставив його на запобіжник, а потім передав одному зі своїх підлеглих.

Вагітна адміністраторка музею Марта Альварес стояла збоку неподалік. Вона щойно переказала Брюдеру стислу, але приголомшливу розповідь про те, що сталося з Робер- том Ленґдоном минулої ночі… включно з однією важливою обставиною, яку Брюдер і досі намагався осмислити.

«Ленґдон стверджував, що в нього — амнезія».

Брюдер витягнув телефон і набрав номер. Почулося три гудки, а потім на дзвінок відповів бос, і його голос звучав якось стримано й невпевнено.

— Так, агенте Брюдер. Доповідайте.

Брюдер заговорив повільно, щоб шеф правильно зрозумів кожне його слово.

— Ми й досі намагаємося встановити місцезнаходження Ленґдона й дівчини, але тут з’явилася ще одна обставина. — Брюдер зробив нетривалу паузу. — І якщо вона правдива… то це змінює все.


***


Начальник походжав офісом, долаючи спокусу налити собі ще віскі, бо переконував себе, що кризу, яка наростала, наче снігова лавина, слід зустрічати з піднятим заборолом, не криючись.

Іще ніколи за довгу кар’єру йому не випадало зрадити клієнта або не виконати домовленості, і він не збирався пору шувати цю традицію й тепер. Водночас Начальник підозрював, що, можливо, дозволив вплутати себе в гру, сценарій якої відрізнявся від того, яким він уявляв його на початку.

Рік тому відомий генетик Бертран Цобріст прибув на борт яхти «Мендаціум» і попрохав забезпечити йому притулок, де він міг би працювати. Тоді Начальнику здавалося, що Цобріст мав намір потайки створити технологію, а потім запатентувати її і таким чином примножити свої й без того чималенькі статки. Уже не вперше до послуг Консорціуму вдавалися перелякані науковці й технічні спеціалісти, які воліли працювати в повній ізоляції, аби ніхто не заволодів їхніми безцінними ідеями.

Зважаючи на це, Начальник погодився прийняти замовлення клієнта й аж ніяк не здивувався, дізнавшись, що його розшукують люди з Всесвітньої організації охорони здоров’я. І Іе думав він двічі й тоді, коли, здавалося, сама директорка ВООЗ доктор Елізабет Сінскі поставила собі завдання знайти їхнього клієнта.

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар