Слава ЗСУ!

— Схоже, ти знаєш багато про людський мозок, — сказав Ленґдон. — Ти на цьому спеціалізувалася на медичному факультеті?

— Ні, але коли я була маленькою, багато читала. Я зацікавилася наукою про мозок відтоді, як у мене з’явилися певні… проблеми з ним.

Ленґдон із цікавістю зиркнув на неї, сподіваючись, що Сіпша продовжить.

Мій мозок… — тихо сказала Сієнна, — він розвивався інакше, аніж у більшості дітей… і це призвело до… певних проблем. Я витратила багато часу, намагаючись збагнути, що зі мною не так, і дізналася багато про нейробіологію. — Вона зустрілася поглядом із Ленґдоном. — І відсутність волосся в мене справді спричинена захворюванням.

Ленґдон відвів погляд, засоромлений власним запитанням.

— Не переймайся, — сказала вона. — Я вже звикла жити з цим.

Вони ввійшли в прохолоду затіненої вулички, і Ленґдон, обдумуючи все щойно почуте про Цобріста і його бентежні філософські погляди, зрозумів, що йому не давало спокою одне запитання.

— Оті вояки, — почав він. — Ті, що намагаються нас убити. Хто вони? Це якось безглуздо. Якби Цобріст розмістив десь неподалік вогнище потенційної епідемії чуми, то всі начебто мали б згуртуватися й намагатися це вогнище загасити, чи не так?

— Необов’язково. Може, Цобріст і перетворився на парію в медичних колах, але він, цілком імовірно, мав купу відданих прихильників своєї ідеології — людей, згодних із тим, що біологічне відбракування є необхідним для порятунку нашої планети злом. Наскільки я розумію, ці вояки намагаються сприяти тому, щоби плани Цобріста стали реальністю.

«Приватна армія Цобріста, що складається з його прихильників?» Ленґдон замислився над такою можливістю. І справді, в історії повно фанатиків і послідовників химерних культів, котрі вбивали себе через усілякі маячливі концепції — через віру в те, що їхній ватажок є месією, через переконання в тому, що за місяцем на них чекає космічний корабель, через віру в те, що кінець світу неминучий. Спекуляції на тему перенаселення ґрунтувалися принаймні на наукових відомостях, але Ленґдон відчував, що з цими вояками щось не так.

— Мені аж не віриться, що купка тренованих вояків свідомо піде на вбивство безневинних мас… тим більше, що вони знають про небезпеку заразитися самим і померти.

Сієнна кинула на нього здивований погляд.

— Роберте, а чим, на твою думку, займаються солдати, коли йдуть на війну? Вони вбивають безневинних людей і ризикують власними життями. Усе можливе, якщо люди вірять у мету.

— У мету? У поширення чуми?

І знов карі очі Сієнни прискіпливо й допитливо увіп’яли- ся в нього.

— Роберте, мета — не поширити чуму, а врятувати світ. — Нона трохи помовчала. — Один із пасажів у статті Цобріста, який найжвавіше обговорювали, був поданий як цілком конкретне гіпотетичне запитання. Я хотіла б, щоби ти на нього відповів.

— Яке запитання?

— Цобріст запитав: «Якби ви мали можливість клацнути вимикачем і вбити половину населення Землі — ви зробили б це?»

— Авжеж, ні.

— Гаразд. Але якби тобі сказали, що коли ти не клацнеш вимикачем негайно, то людство вимре впродовж наступного сторіччя? — Сієнна зробила паузу. — Тоді ти клацнув би вимикачем? Навіть якби це означало вбити твоїх друзів, родину і навіть, можливо, й себе?

— Сієнно, як же я можу…

— Це гіпотетичне запитання, — повторила вона. — Чи вбив би ти половину населення Землі сьогодні, щоби врятувати рід людський від вимирання?

Ленґдона глибоко збентежила химерна й моторошна тема, яку вони обговорювали, тому він із полегшенням зітхнув, ко- ли побачив червоний транспарант на боці кам’яного будинку, що показався попереду.

Ось дивись, — сказав він, показуючи рукою. — Ми вже прийшли.

Сієнна похитала головою.

Те, що я й казала. Типовий приклад заперечення.

Розділ 51

Каза ді Данте розташована на віа Санта-Маргеріта. Її лег- ' ко впізнати за великим транспарантом, що висить над кам’яним фасадом майже посередині вулиці: «MUSEO CASA DI DANTE».

Сієнна невпевнено поглянула на транспарант.

— Ми що, збираємося заходити до будинку Данте?

— Та не зовсім. Данте мешкав за рогом. А це, скоріше, му- і зей Данте. '

Колись Ленґдон вирішив зайти всередину цього будинку, цікавлячись колекцією мистецьких творів, які виявилися не чим іншим, як копіями відомих робіт на сюжети Дан- j тових творів, зібраними з усього світу, утім, професору і було цікаво побачити їх усі під одним дахом. ¹

Раптом на обличчі Сієнни відбився вираз надії.

— А ти гадаєш, що серед експонатів вони мають старо- і винну копію «Божественної комедії»? і