Слава ЗСУ!

Я не витримав, i викрикнув: - Я зараз виглядаю як затраханий! Фак!

Й насправді – на голові гніздо з волосся, а про укладку вже не напам’ятовувало ніщо.

Це дещо шокувало моїх приятельок, та це був справжній капець! Вони не очікували такого від мене й бачили мене «няшею», хоча я був зовсім інакшим… Напевно був.

Змучені, зневоднені, пішли по дорозі і опинилися на самому початку шляху поміж двох озер. Начхавши на все, - пішли на пляж, де купалися усі. Швидко роздяглися і булькнулися у солону прохолодну воду, що була немов бальзамом на зранене сонцем тіло кожного з нас. Купалися як малі діти, радіючи, бо спека вбила б нас після таких блудних мандрів навколо озера.

Покупались, і пішли знову до міста. Вже скоро повинен був наступати вечір. До вечора гуляли разом, а потім, провівши мене до автобусу, ми розпрощались. Я вирушив додому у доброму настрої. Зовсім забув, що так i не побачився з тих, кого так палко хотів бачити. Приїхав додому пізно. Місяць був відкритий, виринаючи з пухнастих хмар ночі.

Ще декілька разів я приїздив до Інгульця. Гуляв із друзями відривно, бо по іншому просто це назвати не можна. Гуляли по місту, випили… небагато алкоголю. Декілька разів ходили на озеро. Озеро, - це дійсно класно. Не те що наше водосховище, у якому ще Бог знає коли, заборонили купатися. Хоча, деякі відчайдухи залазили у воду, і платили за це алергічною реакцією шкіри. І інколи, як розповідали, навіть випадало волосся після купання у Каховському морі.. Але біля Інгульця було зовсім інше озеро, з чистою солоною водою білого кольору.

Багато чого сталося в ті дні, доброго, - здебільшого, і погано, - але менше. З поганого, - посварився з друзями, коли телефонував їм п’яним… хоча і не можу досі збагнути, що ж я такого сказав поганого? «Привіт! Як справи?» - це та фраза на яку можна ображатись і у відповідь чути сварку? Ні, не думаю. І, тим більш, навіть ображатись… Хоча…

Здається я занадто сильно підкреслив у слухавку факт зайвої ваги одного приятеля, а також щось бовкнув про хлопця-пасива одного з близьких друзів. Тож, висновки я зробив: пити? Ні-ні…

Дружба важливіша.

Про ті дні я пам’ятав тільки усе хороше, все, що відбувалося, - було одним з найкращих днів місяців, що промайнули. Здавалось, що все добре і буде добре, здавалось…

12-го приїхав на Рок-фестиваль «Скеля». Одягнувся у футболку з улюбленою американською рок-групою The Shorty Second to Mars. Нафарбував око, намалювавши шрам у формі молнії. На ноги натяг чорні дудки і прості літні кеди. Настрій був не дуже. Мені здавалося, що я його ніколи не побачу. Що дівчат усе вигадали і мого неймовірного принца просто не існує. Але, можливо, якщо я зістанусь до завтра, я побачу його. Хто зна… Але я дуже цього хотів. Я…

Зупинка. Асфальт вологий після дощу.

Одразу я побачив Лану, виходячи з автобусу. Вона знову перефарбувала волосся у більш-яскравий колір. Поруч була Дженні. Для рок-концерту вона дозволила зробити зі своїм волоссям експеримент: Лана тоніком зробила їй фіолетові прядки на пів голови. Потім Дженні про це пожалкує, коли всього одна подружка їй скаже, що вона схожа на пд. Але цього вистачить, для того, щоб Дженні до кінця дня дробила нам усім мозок своїм ниттям: я пд?! Я пєдовка!!!

Може й так…