Слава ЗСУ!



Інтераго

Я вдивляюся в дещо, що здається мені ідеальним. Навряд чи мені вдасться краще та влучніше описати цю геометричну фігуру. Тим не менше, я ніколи не дізнаюся і не усвідомлю що собою являє це абстрактне поняття, яким би реальним воно не ввижалось. Яким би реальним не здавався кінець шляху на обрії - він завжди буде лише межею мого поля зору. Кожен фрагмент буття, що сприймається мною як частина відокремленого світу, досягнувши свідомості, перетворюється на частину мене, на мій власний віртуальний образ. Пропускаючи через призму нашого сприйняття оточуючий світ, ми будуємо картину ,на стільки ж унікальну , на скільки унікальними і неповторними є об’єднання кристалів води. Долаючи шлях від нижніх шарів атмосфери до наших ніг, вони формують складні геометричні форми, подібні і водночас неповторні. Таку неповторність неможливо усвідомити вдивляючись в їх хаотичний рух вздовж невловимих повітряних каналів. Та можна простягнути руку і дочекатись поки декілька з них спинять свій несвідомий танок на теплій поверхні долоні. У мене є декілька хвилин для того щоб пильніше придивитись до кожної . Утворені за тотожними правилами з ідентичної матерії вони прекрасні в своїй нетотожності. Я відволікаюся на пару секунд, а коли повертаю погляд - на долоні краплина води. Вже немає неповторності форми, немає предметної відчутної межі між тим, що щойно було розмежовано. Є єдиний фрагмент нероздільної матерії. Мені цікаво. Невже їх коротке існування, розпочавшись, було приречене на завершення в тій самій початковій точці, і ця краплина не містить нічого, що зможе розповісти про їх короткий танок, про потоки вітру що несли їх, та про тепло яке змусило їх спинитися.

Я знову бачу цю ідеальну форму. Це сфера, утворена з концентрованої енергії. В самому центрі концентрація на стільки зростає, що я можу доторкнутися і відчути тепло на кінчику свого пальця. Точно визначити радіус неможливо, віддаляючись від центру енергія стає все менш концентрованою і зрештою розчиняється, непомітно зливаючись з оточенням. Та все ж таки, якусь біль-менш чітку межу я усвідомлюю. Вона утворена ледь тремтячим обрисом. Я уповільнюю час і те, що здавалось мені нерозривною межею перетворюється на маленьку часточку що перебуває в безперервному русі і траєкторією свого руху обмежовує контур сфери. Я вирішую створити ще два подібних енергетичних тіла поруч, поступово зближуючи їх з першим. Коли відстань між ними практично зникає, рухома частинка, яка до цього обмежувала лише контур першої сфери, змінює траєкторію свого руху і час від часу проходить по контурам двох маленьких сфер почергово,створюючи цим рухом нерозривний зв’язок між ними. Коли рух матерії набуває початкової швидкості утворена мною енергетична конструкція починає швидко обертатися. Тепер вона нагадує три об’єднані сфери, дві з яких частково вливаються в третю. Ця конструкція вже не здається мені ідеальною, точніше те, що здається мені ідеальним не схоже на цю конструкцію. Я озираюся навкруги і їх кількість починає збільшуватись. Ці енергетичні субстанції притягуючись одна до одної утворюють складну тривимірну сітку , та зв\'язок між ланками цієї сітки вже не такий міцний. Я з легкістю можу відривати цілі фрагменти із такою ж легкістю приєднувати до нового місця. Цей процес захоплює всю мою свідомість, не залишаючи місця навіть для самої мізерної сторонньої думки. Я вишукую хаотичним поглядом пласти матерії, що здаються мені привабливими, вириваю їх з одного місця і вбудовую в інше. Від місць розриву або сполучення розсіюється приємне тепло,я відчуваю його усім своїм тілом. Я усвідомлюю,що це тепло здійснює на мене наркотичний вплив, проте вже не можу і не хочу опиратися цьому процесу. З приєднанням наступного шматка виділяється на стільки потужна енергетична хвиля, що моя рука від’єднується від тіла і розчиняється. Але я вже не зважаю ,я відчуваю себе творцем чогось величного і безкінечного, і в цю бездоганну ілюзію проникає думка, що насправді оточуюча матерія конфігурує моє фізичне тіло. Із усвідомленням цього я усвідомлюю і те, що більше не маю того, що звик називати своїм фізичним тілом. Речовина, що поглинула мене продовжує конфігуруватись сама в собі. Прослідкувати алгоритм за яким це відбувається не видається можливим. З кожною миттю рух стає все швидше і швидше. Не можна відрізнити окремих фрагментів цієї структури. Вона більше не нагадує поодинокі, з’єднані між собою енергетичні тіла , навіть її сітчаста будова та з’єднання і роз’єднання фрагментів вже не ввижаються так чітко. Можна відрізнити лише плавне коливання цілісної і нерозривної рідкої маси. Моя свідомість ще міститься десь там ,проте ,я не можу збагнути де саме, аж доки промінь сонця не пронизує мене наскрізь. Своєю енергією він надає моєму тілу попередньої конфігурації, притягує до себе кожну часточку з найвіддаленіших куточків водної товщі ,у якій розчинилась моя фізична складова. Надає первісної цілісності. Потім підхоплює і виносить з води на поверхню, і першим образом ,що відбивається на моїй новонародженій сітківці стає величне місто, панорама якого займає весь обрій.