Слава ЗСУ!

- Не знаю нічого з приводу його виховання. Але він дійсно особливий. Я це знаю - і все. Я не виправдовуватимуся. І не буду нічого пояснювати.

- Не ображайся. Особливий - значить, особливий. Я не буду сперечатися. Можна я увійду? - Попросив хлопець.

- Ой, звісно, заходь, будь ласка. Я щось відволіклась... Як нечемно тримати стільки часу гостя на порозі. - Виправдовувалась Іванна.

- Я ж говорю: ти якась дивна сьогодні. Якщо ти погано себе почуваєш, я можу прийти іншим разом. - Запропонував Назар.

- Ні, все добре. Я просто мало спала. - Пояснила дівчина.

- Роман свій набирала?

- Саме так.

- Про що твій роман? - Поцікавився Назар.

- Це вже не важливо.

- Все-таки щось трапилось, якщо ти навіть не хочеш розказувати, про що твоя книга... - Придивився уважно до Іванни Назар.

- Я тобі розкажу, коли буде готово. А краще: дам почитати, коли закінчу. - Пообіцяла дівчина.

Назар зняв взуття. Іванна поставила на підлогу кімнатні тапочки.

- Дякую. Я помию руки. Де ванна кімната?

-Туди проходь.

Хлопець пішов мити руки. А потім зупинився та сказав:

- Там роли. Ти їх любиш?

- О, дуже! Як ти вгадав?

Назар просто усміхнувся.

Іванна пішла на кухню, щоб розпакувати гостинець.

- Я і кіно приніс. На флешці. Дуже цікаве. Там містика, трохи зазирають в майбутнє та пробують його змінити. Але нічого не виходить... А взагалі, не буду розказувати, щоб тобі було цікаво дивитись. Сама все побачиш...

-Так ти цей фільм дивився... Я думала, ми будемо дивитись такий фільм, який ніхто з нас не бачив...

- Я хотів принести добре кіно, щоб точно тобі сподобалося. Як ще я зроблю висновки, що фільм добрий, якщо я його не переглядав? Я із залюбки подивлюсь його ще. Давай я тобі допоможу. Можна в цьому посуді. Не треба ні перекладати, ні мити потім. Дуже зручно.

- Дякую.

- Я понесу. Куди поставити все це? В кімнаті підготовлене місце? - Запитав Назар.

- Я залишала місце. Но я піду, подивлюсь, вільно чи там? - Іванна пішла.

А Назар навіть не помітив, що весь цей час за ним слідкував Пухнастик. Но на цей раз кіт дав про себе знати: він тихесенько зашипів на хлопця. Але відбулося ще дещо: кінчики волосків шерсті кота заблищали зеленим відтінком.

- Іванно, я до тебе подивитися, чи є місце! - Прокричав Назар з кухні та шуганув подалі від кота.

- Сюди можна. - Сказала Іванна, побачивши біля себе Назара.

Кіт вже був під ногами дівчини та терся них.

- Так швидко? - Запитав вголос Назар. - Кошеня ніби телепортувалося або вміє ходити крізь стіни...

- Дурниці ти кажеш. З моїм котом все гаразд. Тобі здалося.

- Я не кажу, що з твоїм котом щось не так, але він якось дуже непомітно швидко переміщається, а ще він мене не любить і ніби ревнує... - Замислився Назар.

- Пішли за суші. - Запропонувала Іванна. - Принесем їх сюди та поставимо на цей стіл.