Слава ЗСУ!

- Ти ревнуєш... Вибач мені... Але ми з Назаром кохаємо один одного. В моєму житті з'явився ти... тепер я і тебе люблю. Але як свого улюбленця, як свого питомця, ось такого особливого, як ти. У нас з Назаром доросле кохання, з пристрастю. А тебе я люблю, як своє кошеня. Назар тебе теж полюбить, якщо ти відкриєшся йому та покажеш йому себе таким, яким ти є насправді. Ми нічого поганого не робили. Ми лише кохаємо один одного та намагалися насолодитися цим коханням. Відкрий двері, Пухнастику, я не можу їх відчинити. - Іванна намагалася відрити двері у свою кімнату, але нічого не виходило.

Раптом двері відчинилися, нібито протягом.

А потім в них з'явився Пухнастик. Він йшов, а навкруги нього був зелений дим. Сама шерсть кота світилася зеленим полум'ям.

Ніби кіт появився з густого зеленого туману...

- Я Вам обом покажу дещо. Але не тут. - Сказав він. - Збираємось на Хортицю.

- Так я ж не виспалася. - Нагадала Іванна.

- Я можу повезти нас на своїй машині. - Запропонував Назар. - Так дивно, що кошеня вміє говорити... людською мовою... Це як потрапити в казку про Алісу. Там теж був кіт, який з'являвся, де хотів та коли хотів...

- Але ми не в казці. Принаймні я в це вірю. - Пояснила дівчина. 

- Я повезу нас усіх. - Отрапортировал хлопець.

- Коли вирушати? - Поцікавилась дівчина та подивилася на кота.

- Можна зараз. Але для першого разу краще на світанку. - Відповів Пухнастик. - З першими променями сонця.

- Завтра субота, можна завтра зразу зранку і вирушити на Хортицю. - Припустив Назар. - Я заїду десь в чотири.

- Назаре, залишся в мене. Залишся у мене на ніч. Зараз ляжемо спати. Як скупаємось, звісно. Я тобі дам рушник, поділюся зубною щіткою: у мене десь була нова. Якщо не знайду нову, можеш взяти мою, якщо не гидуєш... Можемо ще повечеряти, якщо ти хочеш, Якщо тобі тих суш було замало. До речі, треба прибрати те, що від них залишилося. А потім, після вечері, ляжемо спати. Ти - в моєму ліжку. Ліжко подвійне. Для двох диван. Розмістимося. А зранку зразу вирушимо за пригодами. Ну як? Чи на тебе чекають вдома? - Запитала Іванна.

- Я можу подзвонити - і мене вже ніхто не буде чекати. - Відповів Назар.

- Ось і добре. Залишайся. А завтра день почнеться дуже цікаво. - Підсумувала дівчина.

- Дам-м-м. День дійсно-м виявиться цікавим-м. - Промяукав Пухнастик.

Назар залишився.

Молоді повечеряли разом з кошеням.

Назар та Іванна разом прийняли душ. А Пухнастик в цей час, коли молоді люди були в ванній кімнаті, слухняно сидів на кухні на підвіконні та дивився крізь вікно на великий місяць, на зображенні якого з'являлися дивні істоти, які бачив лише він - магічний кіт Пухнастик.

Десь опівночі Назар з Іванною лягли спати, притиснувшись один до одного.

А кошеня лягло до них біля їх ніг, якби охороняючи сон своєї хазяйки.

5

- Доброго ранку, кохана. - Привітався Назар з Іванною. Дівчина продовжувала солоко спати. - Навіть не віриться, що я зараз з тобою та ще провів у тебе ніч. Я уявити собі не міг, що буду з дівчиною, яка постійно в своїх ілюзіях, живе своїми книгами та вигаданими неіснуючими світами... Але це так заводить. Це так особливо. Ти - особлива.