Слава ЗСУ!

- Ти боїшся мене? - Запитав дракон.

Його голос розносився громом навкруги, оскільки тіло дракона було титанічних розмірів.

- А як тебе не боятися? Я для тебе - лише мураха, яку ти хотів щойно з'їсти. - Відповіла тремтячим голосом Іванна.

- Я не буду тебе їсти. Ти - моя хазяйка. Я тобі підкорююсь. - Пояснив дракон.

- Чому ти так швидко передумав? - Спитала дівчина.

- Бо на тобі український тризуб. Я повинен оберігати Україну, коли мене покличуть на цю справу. Але я не маю права змінювати майбутнє. - Розповів дракон. - Якщо ти мене досі боїшся, я зменшуся. Так краще?

Дракон зменшився до розмірів Пухнастика і став дуже схожим на плюшеву іграшку.

- Так. Але я знаю, яким ти можеш бути. Як тебе звуть? - Поцікавилась Іванна.

- Мар'ян. - Чітко назвав своє ім'я дракон.

- А я... - Почала говорити дівчина, але Мар'ян її перебив...

- Іванна. - Промовив він.

- Так, Іванна. Ви всі, Пухнастик та ти, Мар'ян, вже все про мене знаєте. - Підсумувала Іванна. - Як так можна жити, якщо всі, кого я не знаю і в перший раз бачу, вже все про мене знають?

- Я не знаю, кого ти любиш. Я лише знаю події навкруги тебе та все, чим ти живеш. А в твій внутрішній світ зазирнути не можу. Але дуже хотіло б. - Пояснив Мар'ян. - Думаю, він такий же гарний, як ти ззовні.

- Хвилину тому хотів мене з'їсти, а тепер залицяєшся до мене. Дивно. Як і все це. - Зробила висновки дівчина.

- Ти не запитала мене, навіщо я тобі. - Прокоментував дракон. - А я, якщо тебе цікавить і тобі про це не розповів той кіт, я - твій тотем. Я тобі зможу дати силу та можливості, коли це знадобиться.

- Тобто тебе прийдеться постійно з собою носити? З мене будуть сміятися на прохідній на заводі, коли будуть обшукувати мої речі та регулярно знаходити в мене іграшку у вигляді дракона. - Припустила Іванна.

- Ні. Я стану твоєю татуіровкою. - І Мар'ян після цих слів потоком часток перемістився на шкіру Іванні між її грудьми на місце сонячного сплетіння.

- І все? Так просто? Лише малюнок? - Здивувалася дівчина.

- Лише малюнок. - Відповіла татуіровка у вигляді дракона, який розкрив крила в різні сторони.

- Це все, Пузнастику? Можна вже повертатися? Думаю, Назар нас зачекався. - Припустила Іванна.

- Поки що все. Можна повертатися до звичного життя. До якоїсь миті. Доки не відбудеться дещо. Поки не почалось те саме, заради чого ми тут зібрались. - Відповів кіт.

- Тоді пішли. Як повернутися назад в реальне життя? - Запитала дівчина.

- А чому ти вважаєш, що цей світ нереальний? Чи що твій світ реальніший за цей? - Пухнастик хитро подивився в очі дівчині.

- Бо... - Але Іванна не знайшла, що на це відповісти.

- Йди за мной. - Запропонував кіт.

Пухнастик пішок у тому напрямку, звідки вони йшли назустріч оку портала. Іванна поспішала за ним, щоб не відстати, адже боялася заблукати та залишитися в цій для неї нереальності.

Через хвилину дівчина побачила край берега, а далі перед собою Запорозьку Січ - такий собі музейний комплекс.