Слава ЗСУ!

Отже, нова сім'я та нове життя планувалося зафіксувати в заповіднику, святилищі та місці сили одночасно, щоб отримати потрібну енергію та захист природи та історичної землі.

А захист якраз дуже необхідний був і є, бо наближалися події, які змінили життя кожного в Україні та багатьох за її межами.

Світ обезбашено прямував до точки неповернення.

Ця точка настала двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну.

Світогляд світу змінився в одну мить.

- Іванно, я піду... - Назар розбудив дівчину та нерішуче й сором'язливо почав говорити. - Мені подзвонив брат Михаїл. Війна вже почалась. Він йде добровольцем. Я теж піду на війну. Зараз поснідаю та піду до пункту збору.

- Назаре... - Іванна лише змогла назвати його ім'я. - Я... приготую сніданок.

Поки дівчина готувала омлет та бутерброди, заварювала чай, Назар збирав речі.

- Я допоможу, коли закінчу тут. - Сказала Іванна.

Вони поснідали, дівчина помила сковороду.

Назар продовжував збиратися.

- Я проведу тебе, відвезу на своїй машині. Ти ж, мабуть, залишаєш своє авто? - Запитала Іванна.

- Залишаю. Ключі будуть отам. А в шафі запасні, де ти знаєш. - Показав Назар.

- А що тобі зібрати з собою? - Запропонувала Іванна, коли почала розбирати речі у шафі. - Що тобі дати з собою? Оце береш?

- Мабуть, да. - Відповів Назар, який згасав на очах. - Якщо буде загроза наступу на Запоріжжя, зразу їдь звідси. Не залишайся тут, щоб не потратити в окупацію. Не затримуйся, щоб не прийшлось виїжджати під обстрілами. росіяни дурні. Ти ж знаєш, що їх прозвали кацапами не просто так. Бо кацап - це м'ясник. Вони - нелюди. І від цих нелюдів треба захищати свою країну.

- Я тебе люблю, Назаре.

- Я знаю. Я теж тебе люблю.

Іванна відвезла свого чоловіка до пункту збору, а сама поїхала на роботу.

Через кілька днів дівчина дізналась, що він пропав без вісті, що скоріш за все загинув, згорів, тому не знайшли його тіло...

Іванна вимкнула в кімнаті світло та почала гірко плакати.

Із темряви з'явилося зелено світло - і в цьому світлі проявився силует дуже гарного хлопця з чорно-коричневим волоссям. А потім світла ставало все більше та більше. І завдяки потужному зеленому освітленню було чітко видно, наскільки він гарний цей абсолютно голий чоловік.

- Хто ти такий? - Спитала абсолютно заплакана Іванна, але їй вже було якось байдуже через смерть чоловіка та після знайомства з тайними чарівними силами.

- Це ж я - Пузнастик. - Відповів хлопець, наближаючись до дівчини.

- Я Пухнастика в обличчі людини бачила лише дитиною - і то через дзеркало. Дитина хіба могла так бистро вирости? - З недовірою запитала Іванна.

- Я справді швидко виріс. З того моменту, як ти мене вперше побачила людиною через дзеркало, минув рік. Я ж кіт. А коти за рік становляться вже абсолютно дорослими. - Пояснив красивий голий хлопець, який вже впритул наблизився до Іванни.