Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Ірен Роздобудько

Якби


Частина перша


1 червня


Був перший день відпустки. Відпустки, до якої я доживала на останньому подиху. В прямому сенсі, адже літо впало на місто зненацька у вигляді вогненного простирадла, і від першого ж дня почало випалювати все живе під собою.

Трава, не встигнувши набратися соковитості та зеленої барви, вже стирчала з побілілої землі, мов солома. Асфальт охопив мерехтливий жар. А мені треба було змусити себе йти на «ділову» зустріч. Причому не в офіс, а до центрального скверу міста. Адже, як попередив Олег той самий, з яким було призначено зустріч, в офісі телеканалу багато зайвих вух, а в сквері ми зможемо нормально поговорити, не переймаючись тим, що нас можуть підслухати.

Я приблизно здогадувалася, про що піде мова, і могла б відмовити одразу, але Олег наполіг на зустрічі. Погодилася тільки через те, що він був моїм давнім товаришем, колишнім однокурсником, від якого я нічого, крім добра, не бачила. Довелося зібратися і випірнути з будинку в хвилі задушливої мерехтливої спеки.

Доїхала до центру на метро і поповзла вгору по сонячному боці вулиці, відчуваючи, як на ходу разом із підборами, що вгрузали в розпечений асфальт, плавляться мізки.

Домовились, що зустрінемося на нашому «старому місці». Я чудово пам'ятала, що це сьома лавка по лівому боці алеї та, на якій в студентські роки ми зазвичай пили пиво, прогулюючи лекції.

У сквері було порожньо. Лише під деревами сиділо кілька божевільних матусь із візочками, в яких спали оголені до памперсів немовлята.

Руху в цій гарячій воді не було ніякого, але я звернула увагу, що переді мною повільно, мов у сні, кульгає якась бабця. Відверто кажучи, я б її і не помітила, якби не вбрання.

Вона була вся в чорному. Старенькі полюбляють цей колір навіть у спеку. А ще мене зворушив її старомодний чорний капелюшок, з-під якого виглядало охайне кільце закрученого сивого волосся. На ногах стоптані закриті туфлі.

Зворушена цим видовищем, йшла за нею і помітила, як з її пластикового пакета випало яблуко. Певно, десь була дірка. Яблуко покотилося вниз, до дороги. Старенька розгублено зупинилася і дивилася йому вслід, не в змозі кинутися навздогін. Я могла б зробити вигляд, що нічого не помітила, адже перспектива бігти на дорогу за яблуком і змокріти до нитки мене зовсім не приваблювала. Але я усе ж таки кинулася і спіймала втікача просто на середині вулиці, вислухавши ліниву лайку таксиста.

Я дійсно спітніла й піднімалась нагору в досить розлюченому настрої. Краще дала б їй «п'ятерик» на нове яблуко! Старенька дивилася на мене згори вниз з-під мережаних крис свого архаїчного капелюшка і лагідно всміхалася, чекаючи, поки я доповзу до неї.

Я простягнула їй яблуко. Вона вчепилася у нього своєю висохлою лапкою, подякувала і попросила довести до лавки. Саме тієї, на якій мала відбутися зустріч!

Це мене теж роздратувало. Але не просити ж її пересісти! Довелося посадити її саме на цю лавку. Нехай уже!


А потім було вже не до неї: поруч зі мною шубовснуло Олегове тіло таке ж розпашіле, як і всі інші тіла в місті, огорнутому вогненним простирадлом.

Вибач, що змусив тебе йти по такій спеці, сказав він. Але справа важлива. Дуже важлива. І перспективна. Навіть більше, вона твоя! Я це відчуваю всіма тельбухами.

Він важко дихав, і я подумала, що у порівнянні з ним виглядаю вдвічі молодшою, хоча ми й однолітки.

Олег нещодавно отримав посаду генерального директора одного з телеканалів і прагнув доленосних змін. Те, що він згадав про мене, було приємно і зворушливо. Та, на жаль, зовсім для мене неперспективно.

Бо я давно міркувала про те, щоб піти з професії. Піти в нікуди, повністю змінивши фах.

Для мене потрапляння в десятку кращих політичних оглядачів країни було суцільною випадковістю. Навіть відчувала деяку провину перед колегами, які, можливо, більше заслуговували на таку славу. Чи більше її прагнули? Чи більше мріяли саме про таку кар'єру?

Я ж про неї ніколи не мріяла! Але кілька років тому у виданні, куди я влаштувалася, вільне місце було лише у відділі політики.

От і довелося робити не те, що хочеш, а те, за що платять.

Зрештою, як не дивно, у мене почала виходити досить пристойна аналітика. Настільки пристойна, що під час різних політичних катаклізмів чи виборів я отримувала досить красномовні пропозиції про співпрацю від різного роду бонз. Але не приймала жодної.

Років через десять вдячні читачі почали впізнавати мене на вулицях, наче якого-небудь депутата, ставлячи ледь не месіанські запитання про подальшу долю країни. Часом це здавалося мені кумедним, часом дратувало. І страшенно втомлювало. Тому я розмірковувала про кардинальні зміни. І якісь ділові «перспективні» пропозиції колишнього однокурсника, якою б чудовою людиною він не був, не змусили мене бігти до нього, задерши на радощах хвіст.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар