Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Зрештою все звелося до того, що будь-яку книжку я читала «з-під поли» і ніколи не брала участі в інтелектуальних розмовах моїх «вчителів» Томочки і Мирося. Не могла ж я їм зізнатися, що перечитала все те також. Просто не вважаю за потрібне хизуватися цими, не набутими власним досвідом, знаннями. Ба більше, в мені йдуть шалені суперечки з прочитаним. Адже ніколи не створювала для себе беззаперечних кумирів і вперто намагалася переосмислити прочитане, а не сприймати його за непорушний постулат.

Часом мені здавалося, що Томочка навмисно вигадує для мого чоловіка «вічні» та доволі еклектичні теми, аби вести ці бесіди, на які у мене ніколи не вистачало ані часу, ані бажання. Тим більше що Мирось коли мені все ж таки вдавалося вставити своє слівце поблажливо називав мене «наше зіпсоване радіо» і я, звісно, «вимикалась».

Отже, мені треба було непомітно просковзнути до передпокою. В очікуванні на влучну мить мимоволі довелося вислухати Томочкину відповідь.

Розповім тобі одну притчу… сказала вона своїм рівним артистичним голосом, ніби говорила зі сцени в мікрофон. Отже, в одного чоловіка був син розумний і талановитий. В тринадцять років він видав збірку вражаючих віршів і екстерном закінчив школу. А в сімнадцять у нього виявили невиліковну душевну хворобу. Все почалося з того, що юнак, до того цілком адекватний, якщо не враховувати його особливий склад розуму, за який його хвалили вчителі, почав чути голоси і розмовляти з ними...

Браво, Томочко, подумала я, у тебе дійсно тваринна інтуїція дуже вчасно ти розповідаєш про крейзанутих!

Спочатку батько намагався його лікувати, вела далі Томочка, але лікарі лише розводили руками. Деякі з них просто знущалися, вимагаючи за свої послуги великі гроші. Багато хто пропонував помістити хлопця в клініку. Але батько категорично відмовлявся і продовжував купувати синові найдорожчі ліки, хоча їхня дія була тимчасовою. В періоди загострень юнак втікав з дому або поводився, мов звір, ламав меблі, розбивав свою голову об стіну. Так проминули три довгі нестерпні роки. В цей час батько зустрів жінку, від чиєї любові мусив відмовитись. На роботі йому пропонували нову цікаву посаду, якої він чекав все життя. І теж отримали відмову, адже та забирала би багато сил і часу. Друзі поволі залишили його… Цей нещасний рано посивів, втратив смак до життя. Весь його час, усі його думки належали синові. Він з жахом думав про те, що станеться з юнаком після його смерті, хто буде піклуватися про нього, благав Бога, щоб той змилосердився над ними обома. Через три роки такого існування хлопець несподівано помер...

Вона сьорбнула чай і встала долити Миросеві «гаряченького».

Мені довелося відступити назад до кімнати.

Горе батька було таким безмежним, що він впав на коліна і почав палко молитися, докоряючи Господу на несправедливість і благаючи повернути йому втрату. Її голос досяг вершин артистизму. Його роз'ятрена горем уява дійшла тої межі, що він почув у відповідь голос: «Ти так сильно цього хочеш, що я підкоряюсь твоїй волі. Але затям вона твоя, а не моя...» В цю мить зателефонували з лікарні і повідомили, що у хлопця була тимчасова зупинка серця і зараз все налагоджується: він почав самостійно дихати, тиск нормалізувався. Одне слово, син повернувся до батька. Минув ще один нестерпний і важкий рік. Одного разу вночі батько прокинувся, відчувши на своїй шиї дужі руки. І в останню мить зрозумів, що тоді Бог дав їм обом звільнення: синові від безуму і рослинного існування, батькові від безвиході. Отже, Бог завжди знає, що робить.

В чому ж тоді полягає його доброта?

Миросю, дорогий, зрозумій одне: ВІН не добрий і не злий. Він дивиться на все це інакше, ніж ми. Інакше, ніж це може уявити найрозумніший філософ. Подумай: коли в людей трапляється щось трагічне, кожен питає: «Чому це сталося саме зі мною? Чому саме я?» А знаєш, що чує ВІН в такому запитанні? Ні? А я скажу: воно означає те, що людина хоче перенести своє лихо на когось іншого! Адже якщо проговорити цю фразу «Чому я?» до кінця, вона лунатиме так: «Чому я, а не мій сусід?!»…

Ну, давай же, Миросю, подумала я, дай гідну відповідь, ти ж це любиш! Усі ці «бла-бла-бла». Зосередься, любий, і… дай мені непомітно пройти до передпокою.

Ніби почувши мене, чоловік підвівся і відійшов до вікна за сигаретами. Шлях було відкрито. Я блискавично майнула повз відчинені двері кухні, вхопила сумку і за секунду вже була в спальні. Витрусила весь вміст на ліжко. Мобілки там не було!

Вона залишилась там, на сходах під'їзду, де я її згубила.

Отже, я дійсно була там!

Але куди я втрапила це ще треба з'ясувати. Спокійно і без зайвих емоцій. Якщо це якась дивовижна тотожність облич і обставин, подумала я, познайомлюся ближче з мешканцями своєї колишньої квартири, покажу їм свої родинні світлини, подивлюсь їхні.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар