Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Якщо це станеться, то…

А ви з заводу?

Сталося! Улюблена гра: «Чорне-біле не беріть, «так» і «ні» не говоріть»! Що ж, побачимо, хто кого. Треба продовжити.

А маму Ірина Володимирівна?

Я вже знала, що він нізащо не втратить пильності.

А ви до неї?

Маєш кота? не вгавала я.

А ви?

Кота звуть Дизель?

А вашого?

О Господи! Цей хлопець всіх доводив до шаленства. Всіх, окрім мене. Я засміялася:

У мене немає ані кота, ані кішки!

Чому?

А чому в тебе є?

Так могло тривати до безкінечності.

Але з під'їзду знову вискочила дівчинка. Вона мчала до лави, і все довкола неї рухалось, ніби своєю стрімкістю вона змушувала планету робити на два оберти більше. Добігши і загальмувавши, здіймаючи пил і пісок, вона простягнула мені мобільний телефон.

Ось! Ви вчора загубили!!! І без найменшої перерви на те, аби віддихатись після бігу: А що це пудрениця? Чому в ній немає пудри, а тільки кнопки? А ви до кого? Ви зі школи? А це на вас дж… дж… джинси? А де ви їх взяли? У спекулянтів? Мама каже, що в них ноги не дихають. А як вони можуть дихати, якщо ніс на голові?!

Я взяла з її рук телефон.

Дякую. Це не пудрениця.

Дівчинка замовкла, перевела дихання.

А що ж це таке? запитав Ярик.

Хіба ви ніколи не бачили мобільного телефону? сказала я.

Обоє закрутили головами.

Я сховала телефон в сумку, попередньо перевіривши, чи не розрядився, звісно, він був мертвий! І уважно подивилась на дівчинку:

Тебе звуть Віра?

Вероніка, сказала вона.

Вона Ніка, поправив Ярик і додав: «Вероніка» буде за паспортом.

Так, він дуже хотів мати паспорт.

Хотів швидше вирости, стати міліціонером і мати цю червону «серпасту і молоткасту» корочку. Якби не сів з батьками в авто 13 червня тисяча дев'ятсот вісімдесятого року…

Стоп. Стоп. Поєднувати побачене з почутим буду вдома.

Далі з мене посипались запитання, немов з Тіни Канделакі в телевізійному шоу «Найрозумніший».

Як звати твого тата? запитала я дівчинку.

Вадим.

А маму?

Ліля.

Точно!

Цей шрам на нозі ти заробила, коли стрибала з гаражів?

Так.

Мама працює в дитячому театрі? Тато інженер? Ти не любиш морозива, бо колись об'їлася ним і потрапила до лікарні? Ти не боїшся темряви? Ти розмовляєш з Місяцем? Ти хочеш бути листоношею?

Так! Так. Так…

Ярик штовхнув дівчинку ліктем, і вона насупилась:

Звідки ви все це знаєте?

З дитячою безпосередністю Ярик голосно шепнув їй на вухо: «Це шпигунка…»

Діти з осторогою відступили на два кроки назад.

Зачекайте, сказала я, потираючи скроні долонями, аби вгамувати думки, котрі стрибали в голові, мов шалені коники. Я нічого не знаю, лише здогадуюсь. Я ж не винна, що на всі питання ти відповідаєш «так».

Дівчинка замислилась.

Це був аргумент.

Можна ще одне запитання?

Діти поважно кивнули.

Який зараз рік?

Хлопчик взяв дівчинку за руку і відтягнув від мене на пару кроків. Певно, я їх налякала. Ярик щось знову зашепотів дівчинці на вухо.

Вона відмахнулась, вирвала руку, підійшла до мене і сказала:

Тисяча… дев'ятсот… вісімдесятий…

Помітивши мою реакцію (роззявлений рот, вирячені очі, божевільна посмішка), дівчинка зробила ще один крок і, аби підбадьорити мене, тихо сказала:

Ви дуже красива. Приходьте ще…

Потім повернулася і побігла додому, за нею побіг і хлопчик.




Ніч з 2 на 3 червня


Я сиділа на кухні в темряві і дивилась на Місяць.

Як багато років тому.

Тільки тоді я лежала в своїй спальні з паперовими шпалерами в дрібну квіточку. Зараз такі шпалери не приліпили б і в провінційній їдальні.

Згадала свою мрію побачити, куди вранці ховається Місяць. Чи є в нього хатка, де він відпочиває, коли настає день. Подумала про ту дівчинку можливо, вона лежить в тій самій спальні і так само дивиться на Місяць…

Чи НЕ лежить і НЕ дивиться, а існує лише в моїй хворій уяві?

Я зачинила двері кухні, щоб не турбувати Мирослава, і ввімкнула ноутбук. Він заблимав, освітлюючи стіл тьмяним синім відблиском.

Посиділа, втупившись в екран.

Як завдати пошук того, про що хотіла дізнатися?

«Машина часу»?

Набрала в рамочці ці слова, і на екран одразу вистрибнули фотографії Макаревича та різні статті про улюблену «вокально-інструментальну» групу моєї юності…

Подумавши, написала у «віконці» пошуку інше: «Подорожі в минуле».

Теж купа посилань.


«Відомий ізраїльський професор Амос Орі створив математичну модель, що підтверджує можливість подорожі в часі. Світова наука має всі необхідні теоретичні знання для того, щоб з повним правом стверджувати подорож у часі можлива…»

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар