Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Але він нічого не казав про те, що в цьому минулому можна існувати.

І запевняв, що може вести діалоги з Сервантесом.

Чудово. Я теж була б не проти побалакати з Сервантесом, але зустріти саму себе це вже занадто!

Я пирснула і з острахом прикрила рот долонею. Згадала анекдот: в Петербурзі екскурсовод водить музеєм школярів, підводить до скляної вітрини, за якою два кістяки: великий і малий. І каже: «Це кістяки Петра Першого: в дорослому віці і в дитинстві».

Треба випити ліки і лягти!

Але як заснеш?

І знову ж таки: чому це трапилося саме зі мною, що в мені незвичайного?

Може, в усьому винен той мій «ривок», котрий я здійснила років у тринадцять?

Знову стоп. Як кажуть, звідси, будь ласка, повільніше…


...Суть того «ривка» полягала в тому, що одного чудового дня вона зібрала всі свої речі, всі, до найменшої дрібниці, у великий мішок.

Виїхала за місто, вирила яму, висипала туди вміст того мішка, підпалила. А потім засипала ту яму землею. В якусь мить з жахом подумала, що робить так само, як і її мати, нищить минуле.

Саме так це було. Пояснення? Дуже просто: хотіла назавжди відрізати від себе все, що пов'язане з цією, як кажуть дорослі, «золотою порою» дитинства! Вона набридла їй, вона сиділа в її грудях, мов кілок або велика «циганська» голка, не даючи вільно дихати і рухатись вперед.

Це «відтинання» сталося миттєво.

Вона повернулася до міста з зовсім іншим відчуттям і іншим віком, ніби одразу стала старшою за своїх однолітків років на сто!

Щоб закріпити те відчуття, того ж вечора пішла до бару, скуштувала найдешевшої горілки (знову з жахом подумавши, що, певно, вірно кажуть люди: «яблуко від яблуні недалеко котиться») і познайомилась із старшим хлопцем, який, на її щастя, виявився непоганим товаришем і не сміявся з її вади, як інші. Власне, його цілком влаштовувало те, що вона мовчала.

Особливо після того, як все, про що її ровесниці шепотіли в шкільних коридорах, трапилось...


Але що незвичайного в цій історії?

Мені здається нічого. Дівчатка з неблагополучних родин часто закінчують своє дитинство добровільно і раніше за інших. Словом, я жбурнула в прірву якийсь період свого життя, мов м'яч об стіну. І тепер він, підкоряючись закону фізики, полетів назад і влучив у мою бідну голову, розколовши її навпіл.

Отже, хоч би що це було душевна хвороба, наслідки втоми, марення чи (прости, Господи!) реальність, я мушу щось з цим робити.

Я знову поглянула на Місяць за вікном:

Може, ти знаєш, що саме?..

Колись ми з ним добре розуміли одне одного! Тепер я знаю, що Місяць ніколи не лягає спати, а просто тупо курсує довкола Землі, підкоряючись законам астрономії. І лише я збилася з орбіти.

Заради чого?

Несподівано я згадала про Ярика.

Як могла про нього забути? Думала лише про дівчинку і про себе! Як завжди, виявила свій неперевершений егоїзм!

Ярик.

Хлопчик, який хотів зі мною одружитись.

Перша незворотна втрата.

Раптом згадала, як приємно було бачити його сьогодні, не важливо де у маренні, божевіллі, у сні...

Я ж зовсім забула, який він був. Зовсім. Його подарунок ведмедик Тедді згорів разом з іншими речами. З ним згорів і біль-спогад про Ярика.

Якби все, що трапилось зі мною, було правдою якоюсь неймовірною правдою, непояснимою, незбагненною, якимось дивом, що зійшло на мене, не важливо, яким чином, за що і навіщо, я б могла попередити те лихо, запобігти, врятувати. Я ледь не підстрибнула на стільці. Ось що я маю зробити! Ось в чому полягає сенс цього дивного випадку.

Я поглянула на електронний календар: 3 червня!

Тобто десять днів до тієї трагічної дати. І рівно стільки ж до дня, коли я почала затинатися. Якби того літнього ранку...

Я вскочила і нервово заходила по кухні.

Ось воно те ЯКБИ, про яке говорила бабця: «кожен вимовляє його по сто разів на день»…

Тільки я не входила до числа тих тисяч чи, як вона сказала, мільйонів. Адже спалила всі можливості будь-якого повернення навіть до пам'яті. Я заплющила очі, намагаючись уявити те полум'я.

І уявила: в ньому потріскували і згорталися в чорні рурки шкільні зошити, куди я записувала свої фантазії, обвуглювався старий бабусин ридикюль із колекцією флакончиків від парфумів, корчились і смерділи пластмасові ляльки, зникали листівки, що малювала на свята мамі, сумно дивився одним розплавленим оком ведмедик Тедді, плавились капронові стрічки, значки, альбом з марками, потріскували сірникові коробки з «секретиками»: гудзиками, підібраними на вулиці, мертвими метеликами, пластиліновими чоловічками.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар