Слава ЗСУ!

Не помітила, як за вікном посіріло.

Я не прихильниця зустрічі сходу сонця, хоча через часті безсоння бачила його багато разів і боялася цієї тривожної години. На межі дня і ночі може статися все, що завгодно. На цій межі на мене завжди чатують найбільші жахіття ліжко розверзається, і я падаю, падаю вниз…

Сіре полотно неба поволі почало рожевіти, ніби його краї вмочили в полумисок з кров'ю.

Цвірінькнула перша пташка.

За нею друга. І третя. Я випила пігулку проти головного болю.

Тихо прокралась до спальні і підкотилася під бік Мирося, поглянула на його спокійне обличчя.

Подумала: якби тоді не прийшла в ту редакцію, з ним би зараз лежала зовсім інша…

3 червня

Я проспала ледь не до полудня.

Але встала бадьора і готова до дій. Вже не мучила себе запитаннями що зі мною трапилось і навіщо.

Мирось пішов на роботу. Я знову ввімкнула ноутбук. Набрала у віконці дати і числа.

«Тисяча дев'ятсот вісімдесятий»...

Але спочатку варто було перевірити себе що лишилося в пам'яті?

Того літа відбулися Олімпійські ігри в Москві і помер Висоцький. Йшла афганська війна.

Була б тоді старша, мабуть, згадала б ще щось. А так про ігри знала лише тому, що на екрані весь час показували ведмедика з кільцями на паску. І він мені категорично не подобався був надто пласким, великим, з банальною посмішкою і круглими очима. Як на дитячий смак досить несимпатичний.

А смерть Висоцького майже увесь наш двір сприйняв, як власну, весь день з вікон линули досить погані магнітофонні записи його пісень, утворюючи неймовірну какофонію. Чоловіки нервово курили і розливали горілку під дерев'яними дахами дворових альтанок.

Афганістан… З цієї далекої і невідомої країни, котру у дворі називали «Афган», наприкінці того жахливого літа привезли труну з тілом сина тітоньки Ніни, і вона одразу постаріла…

Це і всі мої знання з приводу «великого життя», адже моє, «мале» з загибеллю Ярика, Людиною в Чорному Капелюсі, розлученням батьків, затулило від мене все інше. Чи могло бути інакше?!

Що я бачила на екрані монітора?

Перелік подій того червня, котрі ніяк не зачепили мене тоді і про які я мало що знала навіть зараз:

«1 червня 1980 кількість загиблих в Північній Ірландії за період з 1969 року перевищила дві тисячі чоловік…»

«3 червня 1980 внаслідок помилки американського комп'ютера, що повідомив про радянську ядерну атаку, в США оголошена ядерна тривога…»

«9 червня 1980 у промові, виголошеній в Лондоні, Рой Дженкінс висунув ідею заснування у Великій Британії нової радикальної центристської партії…»

Яке мені діло до цього всього нині? І яке могло бути тоді?

Пробігла очима далі.

«11 червня 1980 полковник Каддафі призупинив «ліквідацію» лівійських емігрантів…»

Ги-ги! Дуже вчасна згадка про того Каддафі! Якби (якби!) тоді він знав, як повстане проти нього його відданий народ... Так, що далі?

«12 червня 1980 помер прем'єр-міністр Японії Масайош Охіра…»

А тринадцятого зовсім нічого не зафіксовано. Загибель одного маленького хлопчика і хвороба однієї маленької дівчинки в одному крихітному дворі радянських «хрущоб» були мільйонним спалахом локальних і нікому не цікавих дрібних катаклізмів «місцевого масштабу».

Остання важлива подія того місяця і року була датована 26 червня і стосувалася Франції: тодішній президент Жіскар д'Естен цього числа повідомив, що його країна має все необхідне для створення нейтронної бомби…

Нижче йшов перелік подій липня.

«19 липня 1980 в Москві відкрилися Олімпійські ігри, які бойкотували 45 держав світу…»

Про бойкотування ми нічого не чули. Принаймні ті, хто тоді мешкав у нашому дворі. Захопившись, я відкрила нове посилання, датоване нинішнім роком, і знайшла пояснення:

«Керівництво СРСР розглядало ці ігри як найважливішу ідеологічну акцію. Москву треба було показати всьому світові як головну вітрину соціалізму. Ідея олімпійського бойкотування належала Великій Британії, Канаді та США у зв'язку із протестом проти вторгнення радянських військ до Афганістану та переслідуванням радянських дисидентів…»

Так, про бойкот чи «вторгнення» ні в нашій родині, ні у дворі і гадки не було. Важливішим було те, що відбувається поруч.

Я подумала, що якби дійсно опинилася в тому році, то все одно нічого не могла б зробити в глобальному сенсі. Скажімо, зарадити смерті сина тітоньки Ніни чи попередити про Чорнобильську трагедію. Чи ще щось подібне. Хто б мені повірив? А от запобігти смерті Ярика могла б!