Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Біля ніг закрутилася, замуркотіла Димка. Моя кішка.

Вам зле? Це через спеку. Ліл, валер'янки!

Я обережно опустилася на стілець він хитнувся. Авжеж, одна ніжка на ньому завжди кульгала! Втупилась поглядом у світлину, що висіла на стіні. Світлину з мого альбому «На прогулянку»…

До кімнати увійшла молода жінка в сарафані, її волосся було мокре. В руці вона тримала чарочку з мутною рідиною і склянку води.

Передала все це чоловікові, той мені: Випийте. Жінка прискіпливо оглядала мене. Я поквапилась відвести очі, подякувала і випила краплі, запила водою, вдячно кивнула.

Ви до нас? запитала жінка.

Т-т-так, відповіла я, ледь ворушачи язиком. У-у м-мене трохи н-н-незвичайна с-с-с-справа…

Вони сіли навпроти мене за стіл. Їхні обличчя були зосередженими. І… дуже молодими, без жодної хмаринки. Певно, я здавалася їм тіткою.

Хоча, як вже казала, ніхто не давав мені більше двадцяти п'яти. Але в цій досить незручній довгій сукні, яку я надягла, в грубих босоніжках, які не носила років десять і які шкода було викидати, я виглядала на всі свої роки. Гадаю, що ще й з «гаком». Тому вони так і дивилися з шанобливою, але трохи відстороненою увагою.

Отже… почала я, намагаючись подолати своє затинання, яке щомиті посилювалось. Мене звуть Вероніка…

Я хотіла назватись по батькові, але вчасно закашлялась. Представилась, назвавши прізвище чоловіка і вигадане прізвище. А потім почала брехати, як по писаному:

Я працюю тут неподалік, у Вишневому, в науково-дослідній лабораторії…

Яка ще, до дідька, лабораторія, запитала саму себе, але на вагання і роздуми не було часу, і я сміливо повела далі:

Обставини склалися так, що по кілька днів протягом місяця я мушу жити тут, в місті: по-перше, бути на курсах підвищення кваліфікації (яку, цікаво, кваліфікацію ти збираєшся підвищувати?), а ще треба вибити апаратуру для лабораторії (Господи, яку ще апаратуру?!)…

Вони ошелешено перезирнулися.

Словом, рішуче промовила я, чи не могли б ви здати мені кімнату на ті дні, що я перебуватиму в місті?

В обох очі полізли до лоба.

Здати?? Кімнату?? майже хором вимовили вони.

Так, так, поспішила запевнити я. Це ненадовго, обіцяю. Я заплачу.

Зависла пауза.

Дозвольте ваш паспорт, раптом сказав чоловік.

Я ледь не зомліла.

Стоп. Де може бути паспорт у радянської людини, коли його з собою немає? Я напружила мізки і вигукнула:

Паспорт на прописці я щойно отримала кімнату в… комуналці! Але… але я принесу вам своє посвідчення!

Ага, точно, завтра зварганю його вдома на компі за три хвилини! Не проблема.

А чому ви звернулися саме до нас? підозріло запитала жінка.

Ну…У вас же є вільна кімната… промимрила я.

Вони перезирнулися. І знову надовго замовкли.

Це несподівано… нарешті вимовила жінка. Ми вас зовсім не знаємо і…

…І, по-друге, підхопив чоловік, що ми скажемо сусідам? Дільничному? В ЖЕКу?

Але ж це ненадовго! жалібно промовила я. Всього на кілька днів! Я дам вам всі гарантії! Завтра ж принесу документи і… оплату. Мені конче необхідно пожити саме тут наш філіал зовсім поруч! Було б де переночувати… Я вам не заважатиму!

А яку оплату ви маєте на увазі? посуворішав чоловік.

Почекай, Вадику, сказала жінка, в принципі, якщо це ненадовго…

Кілька днів! запевнила я.

Мені це все, чесно кажучи, не дуже подобається, пробурмотів чоловік. Якось це дивно. І навіщо нам такий заробіток? Через десять карбованців потім гріха не оберешся…

Невже на цьому все скінчиться, з розпачем подумала я і продовжила:

Я можу заплатити більше! Речами! Чесно. Мій друг щойно повернувся з плавання багато чого цікавого привіз. От, погляньте!

І я виклала на стіл останній аргумент дві пари новеньких фірмових джинсів, свої і Мирося.

Ой! сказала жінка, поїдаючи штани очима. Це надто дорого. Ми не можемо їх взяти за якісь кілька днів.

Не проблема, весело запевнила я. Для мене це не проблема. Мій друг має багато таких ганчірок. Не хочете взяти джинсами можу принести вам шубку з шиншили.

Вони поглянули на мене, як на божевільну.

Я відчула, що зараз вони… ці люди… тобто мої дорогенькі батьки просто виставлять мене за двері, як аферистку чи спекулянтку. Цього не можна допустити!

В мене вже проник запах цієї квартири, обплів нутрощі, увійшов у кожну клітину. Я ледве стримувалася, аби не пробігтися всіма кімнатами, впізнаючи найдрібніші деталі. Я не могла вийти звідти ні з чим!

Я напружила мізки і раптом вигукнула, звертаючись до чоловіка:

Ну, хочете, я дістану вам три нові концерти Висоцького?!!

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар