Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Що? зблиснули його очі.

Так: три концерти Висоцького і пару джинсів на додачу! Хіба це мало за кілька днів нічлігу у вашій хаті?

А звідки у вас ті концерти? підозріло запитав чоловік (хоча ох! в цьому віці він виглядав хлопчиськом!).

Яка різниця? зовсім нешанобливо буркнула я. Що скажете?

Вони перезирнулися. Джинси і концерти задурно велика спокуса.

Жінка непомітно схрестила два пальці і потерла ними ліву брову. Це означало: ні в якому разі! Я це знала. Згадала цей втаємничений жест спільної домовленості. Сама пророблювала його сто разів…

Ні… Ми не можемо взяти вас на квартиру, нарешті вимовив чоловік. Без паспорта. За… джинси… Навіть за концерти. Це дивно. Протизаконно. І незручно.

Господи, подумала я, що за, м'яко кажучи, страхополохи?!

А якщо додам шубку? не здавалася я.

Вони разом підвелися з-за столу і втупились в мене суворими поглядами: мовляв, час і честь знати!

І дві платівки Галича! з відчаєм торгувалася я.

Галича? Звідки? зі священним трепетом прошепотів чоловік.

Жінка штовхнула його в бік і додала безбарвним голосом:

Ні. Нам нічого такого не треба. І Галича також. Вибачте…

Мені лишалося вилити на їхні молоді голови правду.

Мовляв, дорогі мої батьки, ось вона, я, ваша рідна донечка, прийшла відвідати вас у вашій безтурботній радянській молодості, принесла вам подарунки і готова винести зі свого нинішнього процвітання все, що маю, аби ви мені повірили і лишили у себе. А на доказ ще можу принести вам ваші ж фотографії і своє свідоцтво про народження. І розповім, «що було, що є і що буде…», якщо ви не виставите мене за поріг.

Маячня! Ось тут вони і викличуть міліцію чи «швидку».

Я готова була розревітися. Вони стояли і дивились на мене, красномовно вказуючи на двері. Стояли і дивилися…

Де ти тепер, тату, раптом подумала я. Якби сказати тобі, що через двадцять років ти житимеш в Америці в притулку для пенсіонерів-емігрантів, у так званому «кондомініумі»? І не впізнаєш мене так само, як і зараз, коли я приїду туди у справах і знайду тебе серед тамтешньої громади?.. Безбарвним голосом ти запитаєш, де поховано матір, чи гарно я заробляю, і пригостиш ріденькою кавою без кофеїну. І будеш нервово чекати, коли я нарешті піду. Як чекаєш на це і зараз…

…Клямкнув замок, коридором пронісся ураган, лишивши по собі:

Я пити!

На кухні задзеленчав посуд, з крану полилася вода.

Віро! стрепенулася жінка. Не смій пити сиру воду!!

Димка стрімко вискочила з кімнати, за нею вийшла і жінка.

Напруга розрядилася.

Це донька, пояснив чоловік. Весь час по воду бігає!

Так, сказала я. Я познайомилась з вашою донькою ще вчора. Гарна дівчинка…

То це вона вам сказала про вільну кімнату?

Ага… кивнула я і додала останній аргумент: Я б могла в ці дні, що житиму у вас, позайматися з нею математикою.

Він поглянув на двері і тихо вимовив:

Чесно кажучи, за Висоцького я б згодився… Але…

У двері зазирнула дівчинка, пропускаючи жінку вперед. Помітивши мене, вона роззявила рота:

Ой, це ви? Ви будете у нас жити? І, не очікуючи на відповідь, радісно застрибала на одній нозі: Ура! Ура! Ура!

Звідки ти це взяла? суворо запитала мама.

Здогадалася! сказала дівчинка і підійшла до мене: Пішли, я покажу тобі твою кімнату!

Батьки захитали головами, але дівчинка вже вчепилася в мою руку і тягнула за собою. Я могла лише озирнутися з винуватим виглядом, мовляв, ну, що візьмеш з дитини.

Почекай, Вірочко, ми ще нічого не вирішили, зупинив її батько і додав, звертаючись до матусі: Громадянка обіцяє позайматися з Нікою математикою…

Жінка зітхнула і знизала плечима.

Треба було ловити влучну мить:

До того ж я лишаю джинси, а завтра принесу касети з концертами. І, звісно, своє посвідчення. Все буде гаразд. Обіцяю.

Дівчинка потягла мене вглиб квартири. Батьки причинили за нами двері. Певно, зараз будуть обговорювати нову перспективу і її наслідки. Але це мене вже не обходило! Я йшла коридором повз клітку з папугою, холодильник «Дніпро», карбування «Нефертіті», і він дійсно був довгим. Чи це мені лише здалося?..

3 червня, вечір


…Повернулася додому того ж вечора. Встигла навіть раніше за Мирослава.

Прохід повз дерево і лавку був таким самим, як і минулого разу. Навіть напад болю виявився досить стерпним.

Отже, я можу повертатися!

Моя записка до Мирося ще лежала на кухонному столі. Я швидко зібгала її і вкинула до смітника. Сьогодні увечері у мене буде багато справ. По-перше, треба негайно виготовити якийсь документ це не займе багато часу. Кольоровий принтер працював чудово, будь-яку печатку я «намалюю» за півхвилини. По-друге, треба зробити три касети з концертами Висоцького. Але проблема полягала в тому, що у нас були якісні сучасні записи на дисках, а як перегнати їх на допотопні касети? І чи лишилися у мене такі касети?

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар