Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Я полізла на антресолі, повикидала звідти сміття, розсунула коробки з взуттям і старими речами і похвалила себе за завбачливість: в глибині стояв старий магнітофон «Sony» і коробка з касетами, на які я колись записувала свої інтерв'ю.

З цим скарбом я спустилася вниз і зачинилася в кабінеті. Що гіршими будуть записи то краще, подумала я, вставляючи новенький лазерний диск до музичного центру і касету в старий магнітофон. В першому натисла кнопку «Відтворення», в другому «Запис».

Касета в магнітофоні повільно закрутилася. Записавши одну пісню, перевірила запис. Все в порядку він був. І, оскільки писала з мікрофона, був досить неякісним. Тобто таким, як треба.

З диска записала рівно три касети.

Дороблюючи останню, я не почула, як до кабінету увійшов Мирось.

Що ти робиш?

Я притисла палець до вуст, благаючи не зіпсувати процес, і тихо вивела його до кухні.

Що йому відповісти?

Проводжу експеримент, сказала я.

Який? Навіщо тобі цей вчорашній день?

Мені довелося вигадати історію, що саме цей «вчорашній день» я хочу подарувати одному зі співробітників на день народження, адже він дуже цінує ретро і не визнає сучасної техніки. Такий собі символічний подарунок, раритет…

Тільки уяви, сказала я, він досі слухає вінілові платівки своєї бабусі і колекціонує старі касети.

А-а… Ну-ну… сказав Мирось і пішов до ванної.

Поки в кабінеті закінчувався запис і поки Мирось приймав душ після роботи, я встигла нашкребти на комп'ютері досить «солідне» посвідчення молодшого наукового співробітника Академії наук, приладила туди своє фото і знайдений в Інтернеті зразок печатки. Було б непогано вклеїти роздруківку в якусь червону чи синю «корочку»-обкладинку. Я порилася в шухляді і знайшла таку з напівзотлілим написом «Посвідчення», видерла звідти своє посвідчення десятирічної давнини охайно вклеїла потрібне.

«Ксива» і касети були готові до того, як Мирось вийшов до столу.


Стіл, завдяки моєму незвичайному нинішньому стану, захотілося накрити бездоганно навіть виставила пляшку чилійського вина і запалила дві свічки.

Яке у нас свято? запитав чоловік.

Я поглянула на нього зі щемом і страшенно пошкодувала, що не можу розповісти про свою неймовірну пригоду. Саме тому, що вона була неймовірною тобто такою, до якої віри не може бути апріорі. Особливо у прагматичного Мирослава.

Тому я просто сказала, що ми давно не вечеряли в романтичній обстановці.

Він з вдячністю кивнув, поцілував мене в тім'я і відкоркував пляшку. Ми мовчки випили. Я відчула, що вся вже ТАМ, у завтрашньому дні. У новому побаченні з минулим. Цікаво, подумала я, кому ще випадає така нагода: дивитися в минуле, як у майбутнє?..

Щось не так? запитав Мирось, помітивши, що шматок не лізе мені до рота я тільки пила.

Скільки років тобі було в 80-му? запитала я.

Дев'ятнадцять. А що?

Дев'ятнадцять… повторила я. А що ти тоді робив?

Мирось задумався.

Вчився на другому курсі університету…

А можеш згадати, що тоді відбувалося? З тобою і… взагалі? Які події?

Досить розмиті спогади вийдуть, відповів він.

І все ж таки? не вгавала я. Це мені мало що згадується, адже я була не такою дорослою, як ти.

Його обличчя стало серйозним і напруженим. На всі питання Мирось звик давати повні відповіді.

Зараз… зараз… забурмотів він. Завдання складне... Отже, я вчився на другому курсі філософського факультету.

Ти вже говорив. А що робив у вільний від навчання час?

Важко сказати… Певно, ходив до бібліотеки.

Який старанний! пожартувала я. Вчився. Ходив до бібліотеки. Просто пай-хлопчик! А як же громадська діяльність? Кухонні розмови? Радіо «Свобода»? Концерти в лісі? Походи в гори? Портвейн в підворітні? Танці-шманці? Любов-морков? Невже немає чого згадати?

Ти вирішила погратися в «амаркорд»? посміхнувся він. Але для мене дійсно той час був абсолютно порожнім. Хоча все з переліченого тобою, певно, відбувалось. Особливо портвейн. Але не в підворітні, а на даху.

Він глибоко замислився. Мені чомусь здалося, що якби тут зараз була Томочка, то ці спогади за її активної допомоги полізли б через край. А зі мною він жив тут і тепер і, здається, був усім задоволений. Лізти в закутки пам'яті йому було не так цікаво, адже у нас було різне минуле. Мирось взагалі був з благополучної родини. Його батьки досі перебувають в Англії. Тоді вони могли влаштувати сина на філософський факультет царину «партійної еліти».

Знаєш, нарешті вимовив він, а це питання не таке вже просте. Я дійсно не можу згадати нічого визначного, крім захоплення музикою, тоді увійшла до моди прибалтійська група «Зодіак», а записи «Пінк Флойда» привезли батьки. Було таке відчуття, що живеш у банці з водою і час від часу вистрибуєш до її звуженого горлечка, щоб вхопити ковток повітря. І одразу на дно, щоб не попастися на гачок. Звісно, були і «кухонні розмови», скажімо, про Афганістан мало кому хотілося туди потрапити, але суті тої війни її справжньої суті! ми не знали. Посміювались над тодішніми «виборами», коли в папірці було лише одне прізвище і одна партія. Проте любили цей день, тому що на ділянках в буфеті було багато дешевого вина, горілки і бутерброди з червоною ікрою по п'ять рублів за штуку. Що ж іще? Ну, все було дефіцитом… На роботі батьки моїх ровесників отримували так звані «пайки», або «закази», зелений горошок, курку, майонез у скляних банках, гречку, згущене молоко. Часом кавалок вершкового масла, а під Новий рік пляшку шампанського. Я слухала його, роззявивши рота. Чесно кажучи, думала, що зараз він видасть купу суспільно-політичної інформації, а виявилося, що він так само жив у консервній бляшанці свого маленького життя. Але слухати було цікаво, я попросила його продовжити, запитавши, що таке «пайки». Мені треба було добре підготуватися до завтрашнього дня.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар