Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

І ось тепер, посеред ночі, збоку від мене тихо прогнулися пружини допотопного ліжка…

Краще зробити вигляд, що сплю, вирішила я і ледь-ледь розтулила повіки, вмовляючи серце не битися так шалено.

У світлі місяця на краю мого ліжка сиділа дівчинка! Я зітхнула с полегшенням і остаточно прокинулась.

Вона сиділа в нічній сорочці і розглядала мене.

Ти чому не спиш? якомога спокійніше сказала я.

А я знаю: ти прийшла до мене! несподівано сказала дівчинка.

Я ледь не задихнулась невже вона здогадалась? Але це було неймовірно.

Чому ти так вирішила? обережно запитала я.

Ти гарна. Наче фея. А феї приходять лише до дітей.

Такий аргумент нема чим крити, полегшено посміхнулась я. Але мушу тебе розчарувати: у мене немає чарівної палички. І я не вмію робити ніяких чудес. А ось ти мене добряче налякала. Хіба так можна?

Не можна, згодилася вона. Але я приходила сюди до бабусі і часом лягала з нею. Вона розповідала мені казки. Я люблю це ліжко. А відтоді, як бабуся померла, я на ньому навіть не сиділа. Тепер ти тут і я не боюся. Можна я ще трішечки посиджу? Навіть не знаю, завагалась я. А якщо прокинуться батьки що вони на те скажуть? І що скажу їм я? Вони скажуть, що не можна заходити до кімнати без стуку, а ти скажеш, що я постукала і ти дозволила мені увійти! просто пояснила дівчинка. Ну добре, тільки трішки і підеш спати! згодилась я.

Дівчинка кивнула і всілася зручніше, зігнувши ноги і натягнувши на них сорочку. Місяць чітко висвітлював усю її фігурку, вона дивилася у вікно і мовчала. Я дивилась на неї, затамувавши подих, боялася навіть, що стукіт серця порушить або зруйнує цю мить. Мені закортіло доторкнутися до неї, перевірити, чи це не видіння, не фантом. Але не могла на те наважитись.

У тебе є діти? після паузи запитала дівчинка.

Ні.

Чому?!

Я замислилась. Такі прямі питання з цього приводу мені ще ніхто не ставив. Я завжди намагалася уникати цієї теми.

Розумієш, я боюся, сказала я.

Хіба діти страшні?

Ні, ні. Просто… Там, де я живу… Тобто той світ, у якому я живу… Я невизначено кивнула за вікно. Він такий… тривожний, і я боюся, що не зможу в ньому правильно виховати дитину.

Що ж тут складного? здивувалася дівчинка. Хіба так важко нагодувати і відвести до школи?

Мені хотілося перевести розмову на щось веселіше, і я запитала, ким вона хоче стати, коли виросте.

Це нудне запитання, відповіла вона. Всі дорослі його ставлять, коли хочуть відв'язатися. До того ж ти позавчора сама все сказала за мене. Хочу бути листоношею.

Так, згодилась я. Це правда нецікаве запитання. Я його теж не любила. Але забула: чому ти вирішила бути листоношею? У них такі важкі сумки!

Ну то й що? Проте вони гуляють самі по собі, заходять до будинків і квартир, бачать там різних людей, видають їм пенсії. А їх пригощають чаєм… Їм усі радіють. А ще можна зупинитися на сходах і почитати, що там написано в тих листах.

Хіба можна читати чужі листи?

Не можна, зголосилась дівчинка і вперто додала: Але я б читала! І погані б викидала на смітник. Лишала б тільки хороші. А іще, сказала вона після паузи, я б хотіла жити в відрі з чищеним насінням! Я б сиділа в ньому і їла б насіння просто звідти!

Дивно… сказала я. Зовсім не пам'ятаю подібних бажань!

Погано бути дорослим, співчутливо сказала дівчинка, нічого не пам'ятати. Ходити в окулярах. Бути сивим. Без зубів. І помирати.

Дійсно, нема чому заздрити, погодилась я.

Ага, а от Ярик, дурний, хоче швидше вирости. Щодня вимірює себе лінійкою, уявляєш?! А я кажу, що він нізащо не виросте!

При згадці про Ярика серце моє затріпотіло ще сильніше, я мимоволі погладила дівчинку по руці, відчуваючи її нештучне тепло.

Він обов'язково виросте, сказала я. Обов'язково.

А я ні! сказала дівчинка і знову втупилася у вікно.

Я зітхнула.

Тобі час йти до свого ліжка! нагадала я.

Дівчинка зіскочила на підлогу. Трохи постояла біля мене.

Добраніч…

Добраніч…

На порозі вона озирнулася і запитала:

А чому ти так дивно розмовляєш? Ти хвора?

Я розгубилась.

Але дівчинка, за своєю звичкою, не дала мені відповісти, відповіла сама:

Я знаю, чому ти не хочеш заводити дитину: ти боїшся, що вона виросте і стане такою, як ти.

І зникла за дверима.


…Діти завжди викликали у неї священний трепет.

Крізь їхні зморщені личка проглядалися майбутні дорослі риси і навіть характер. Її кидало в жар, коли з чотирирічної гарнюні, що товклася ногами по сидінню в метро і ніби випадково зачіпала її своєю липкою долонькою, раптом на якусь частку миті! виглядала круглопика білявка, що звикла товкти чіпкими долоньками інших без жодного вибачення. Або в симпатичному, схожому на пекінеса, хлопчиськові проступав образ волоокого дурня, що колупається в носі, вважаючи, що його ніхто не бачить, а якщо і бачать мліють від щастя, як це було в дитинстві.

Попередня
-= 27 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар