Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Поглянула на годинник було пів на дев'яту ранку.

Отже, мушу вийти, невимушено привітатися і зробити вигляд, що у мене купа невідкладних справ.

Але я так і не визначилась, як ставитись до моїх «господарів» у цій непростій ситуації. Певно, буде краще, якщо сприйматиму їх відсторонено, як таку собі молоду подружню пару випадкових знайомих.

Загалом, якщо розібратися, так воно і є: дітям не дано знати, якими людьми є їхні батьки і які вони насправді. Для них вони просто батьки люди, яким віриш, яким підкоряєшся, яких любиш, без жодних пояснень.

Я вирішила абстрагуватися. Накинула халат, перехрестилась на бабусину ікону і пірнула в двері, мов у воду, в нове-старе життя.

Крізь прочинені двері кухні побачила мою нічну гостю, що сиділа за столом і доїдала млинці. Молода жінка стояла, обернувшись обличчям до вікна, обійнявши себе руками за тонку талію.

Помітивши, що я вийшла, Вероніка підморгнула мені:

Доброго ранку!

Жінка повернулася і теж кивнула, додавши:

Чистий рушник на правому гачку.

Здається, настрій у неї був не кращий.

Я подякувала і пішла вмиватися. Прийнявши душ, прискіпливо поглянула в запітніле люстерко. Від напруги цих днів довкола очей з'явилися темні кола, а обличчя змарніло і ніби опало. Треба зробити якусь поживну маску чи хоча б знайти якийсь крем (про це я і не подумала!). Я поглянула на полиці. Там стояв крем для рук у скляній пляшці і болгарський шампунь «Роза». Я посміхнулась: для того аби нормально скупатися і вимити голову, треба буде повертатися у двадцять перше сторіччя! Я розчесалася і вийшла з ванної. Цікаво, які плани на сьогодні в цієї жінки? Мені варто швиденько перекусити і ретируватися з хати підтвердити свою ділову заклопотаність неіснуючим семінаром. Але виходити з дому мені не хотілося.

До того ж не знала, чи зможу взагалі вийти за межі цього подвір'я, адже завжди, завертаючи за ріг, опинялася в сучасному спальному мікрорайоні. Буде досить дивно, якщо доведеться цілий день переховуватися за кущами на старому подвір'ї!

Чай будете? запитала жінка.

Вона все ще стояла біля вікна, навхрест обхопивши себе руками.

Дівчинки за столом уже не було. Певно, побігла на вулицю.

Так, дякую, відповіла я.

Сідайте, зараз наллю, не дуже привітним тоном сказала жінка, не обертаючись.

Я покірно сіла. Що довшою буде пауза то краще.

Поки що я розглядала її спину і легкий відбиток обличчя в склі. Олія на сковорідці вже перестала шкварчати. У квартирі стояла неймовірна тиша, навіть папуга в коридорі ще спав, завішаний бабусиною хусткою. Тонкі білі руки жінки, котрими вона обіймала себе за талію, сходились на спині, підкреслюючи її гнучкість і якусь повітряну тендітність.

Господи, подумала я, кого вона мені нагадує? І одразу зрозуміла: боттічеллієву Весну! Навіть довге рудувате волосся лежало на спині і плечах такими самими звивистими хвилями. Попри те що я заборонила собі аналізувати цю реальність, з гіркотою подумала, що ця жінка була надто гарною, аби так рано і так безтямно піти з життя…

Вона нарешті повернулася, кинувши на мене пронизливий погляд, від якого я машинально втисла голову в плечі. Здавалося, що моя присутність в цій хаті недоречна. Три-чотири різкі рухи і переді мною стоїть чашка чаю, тарілка з млинцями.

Так само поривчасто вона поскидала брудний посуд до рукомийника, дзенькнула переді мною чистими приборами. Я подякувала, розуміючи, що шматок не полізе мені до горла.

Щось трапилось? якомога спокійніше запитала я.

Жінка посміхнулася.

Я всотувала в себе риси її обличчя, як вранці всотувала проміння сонця: вона таки була дуже просто нереально гарною! Чіткі і тонкі риси обличчя, трохи вайлуваті очі медового кольору, з ледь помітними тінями під ними, вузькі стиснуті вуста, нервові ніздрі, високі вилиці. Але всі ті риси були надто дрібними, щоб помітити красу одразу.

Вип'єте зі мною? несподівано сказала вона.

І, не очікуючи на відповідь, полізла до високої шафи-пеналу, звідки дістала маленьку почату пляшку коньяку. Так от коли це почалося…

Побачивши мій досить здивований погляд, пояснила:

Нервуюсь. Сьогодні у нас в театрі перша читка п'єси. Ну то що?

Не знаю… промимрила я. Мені вже треба збиратись на… на семінар…

Нічого, встигнете, безапеляційно сказала вона і налила коньяк в маленькі скляні чарки. За знайомство. До речі, дякую за майонез ніколи не бачила, щоб його продавали в пакетиках. У вас, певно, зв'язки там? Вона вказала пальцем вгору.

Я невизначено кивнула.

Ви схожі на жінку високого польоту! посміхнулась вона. Ну, поїхали! За все хороше!

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар