Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Скільки доведеться чекати? Води я попила. Може, встати і піти, повернувши ключ тій же бабці?

На стіні тихо цокав годинник. Знову йти в місто у мене не було ніякого бажання. Принаймні тут я відчувала себе затишно.

Я схилила голову на руки.

…Здавалося, проминуло лише кілька хвилин, але, коли розплющила очі, кімнату вже огорнули сині сутінки. Розплющила і одразу наштовхнулась на… погляд.

Навпроти мене за столом сидів чоловік. Він так само поклав голову на схрещені на столі руки і з цікавістю дивився на мене. Його очі були на рівні моїх очей. Я ще не могла втямити, чи це мені сниться, чи я дійсно прокинулась в цій кімнаті, куди увійшла, мов злодюжка.

Очі були ті самі лукаві і хитрющі. Вони світилися посмішкою. Знайомою посмішкою. Якусь мить ми вивчали одне одного. Потім я поволі підвела голову. Він вчинив так само. Не вимовив жодного слова. Розглядав мене, навіть я б сказала всотував моє лице цими лукавими очима.

Я зніяковіла.

Що маю сказати?

Все вилетіло з голови.

От дурна! Я ж щось мала сказати!

Пауза була така сама, як і вчора, тобто тоді, коли він відчинив мені двері…

«Доброго дня! Вибачте, що турбую вас без попередньої домовленості…» Точно! Так я мушу розпочати свою промову. Але надворі вечір. А яка взагалі може бути «попередня домовленість», якщо я забралася в його квартиру самотужки та ще й заснула, мов у себе вдома?!

Я хочу їсти… сказала захриплим від сну і хвилювання голосом.

Вимовила це досить плавно, без звичного «заїдання платівки».

Він радісно посміхнувся (довкола його обличчя, як і вчора, засвітилися тисячі осяйних ліхтариків!) і зітхнув з полегшенням, ніби перед ним ожила воскова лялька.

Що він має на це зробити? Запитати хто я, яким чином потрапила сюди. Попросити документи.

Перевірити, чи всі речі на місці.

Він кивнув на мою руку:

Це обручка?

Я поглянула на свій палець на ньому було надягнуто бублик (обручку, до речі, я ніколи не носила).

Я засміялася, вже знаючи, що він не питатиме документів.

Це чарівний бублик, сказала я. Ним я відчинила ваші двері!

Я люблю бублики, сказав він.

Знаю, сказала я. А крім бубликів у вас щось є?

Він заметушився:

Зараз перевіримо! Принаймні в холодильнику вчора були яйця. Але я можу зганяти до магазину.

Не треба нікуди ганяти. Обійдемося яйцями, сказала я і додала з посмішкою: Якщо вони там були… вчора.

Перейшли до кухні.

Він заметушився, дістаючи з холодильника продукти. Вивалив на стіл все, що там було, сир, яйця, масло.

Я помітила, що у нього тремтять руки.

Він повернувся до плити.

Я дивилась на його спину, шию, окреслену двома зворушливими впадинками.

Він вправно готував яєчню, сковорідка шкварчала і розповсюджувала спокусливі аромати.

Мені здалося, що спостерігаю все це тисячу років.

Чому ви не питаєте, хто я? запитала я.

Навіщо? Якщо ви прийшли гадаю, ви знали, куди йдете…

Так, дійсно, я це знала. Тільки не знала навіщо? Води попити? Чи побачити його знову без фланелевої сорочки і стоптаних капців, таким, яким він був зараз і… на тій фотографії.

Певно, я дійсно втратила розум, адже мені здалося, що запросто можу підійти до нього і обхопити руками спину, притиснутися до неї щокою, відчути її тепло і в цьому не буде нічого протиприродного.

Ніколи зі мною не траплялося нічого подібного. Щоб ось так одразу?

З іншого боку, подумки посміхнулася я, нині мені все дозволено! Адже, за великим рахунком, мене немає! Я бігаю десь там, по дачі своїх сусідів, збираю квіти, ловлю метеликів і п'ю на ніч молоко…

Справа була зовсім не в тому, що мені закортіло вагомого підтвердження присутності в цьому часі, чи есперименту, чи захисту. Ні. Відбувалося щось дивне: відчула себе так, ніби я давно жила тут.

Те ж саме відчула, коли прийшла сюди вперше, а згодом удруге, але тоді це відчуття виникло на рівні підсвідомості. І часом виринало спогадом приємності, затишку, спокою, зацікавленості, якогось незрозумілого щему в грудях. Але ніколи не доходило до чітких думок, а тим більше дій.

Як зараз.

А як же Мирось?! Ця невчасна згадка неприємно штрикнула серце.

Але інша послабила напругу: Мирось зараз сидить десь на даху чи де, він казав, полюбляв пити вино з друзями? і гадки про мене не має! Більше того він ходить зі своєю Томочкою, можливо, спить з нею, обіцяючи одружитися після інституту. Чемний, правильний, іронічний, впевнений у собі Мирось, який завжди знає, чого хоче. Мирось, який не вагаючись здасть мене в «дурку», щойно розповім про свою пригоду. Ні, не думатиму про нього зараз! Подумаю потім. Зараз же мене цікавило одне: чи відчуває цей дивак те саме, що я? Міркуючи таким чином, не помітила, що на кухні все стихло жодного звуку, навіть сковорідка припинила шкварчати. Він завмер, продовжуючи стояти до мене спиною.

Попередня
-= 47 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар