Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Не знаю, скільки спливло хвилин, коли почула його стишений, тривожний голос:

Ви тут?..

Цього було достатньо, аби зрозуміти: відчуває!

Може, перейдемо на ти? сказала я.

Він обернувся до мене з полегшеною посмішкою:

Думав, що ти мені примарилась. Примарилась і втекла.

У «лазівку»? посміхнулася я.

Що? не зрозумів він.

Хіба ти не знаєш? лукаво промовила я і вирішила трошки пожартувати, повторивши те, що нещодавно чула в цій же квартирі: Є гіпотеза, що простір спільно з часом має спіральну будову по часовій координаті... Це виглядає приблизно так…

І я зробила те, що робив він: відірвала від газети смужку, нанесла на неї «вісь часу», намотала на палець і проколола в одному місці зубцем виделки. Він дивився на мої маніпуляції широко розкритими очима і мовчав.

Плин часу тягне нас в одному напрямку з минулого до майбутнього, і ми безсилі навіть пригальмувати в ньому, вела далі я, згадуючи і повторюючи його ж недавні слова, почуті тут. Але якщо піти перпендикулярно потрапляєш в «лазівку» і…

Очі його розширились, він хитнувся.

Навіть здалося, що він непритомніє. Це був чудовий привид підійти і зробити те, що хотіла зробити… Він міцно обійняв мене. Я відчула, як сильно він тремтить і… як затишно знаходитись в його обіймах.

Ти… ти… сказала те, над чим я давно працюю, але не міг так точно і так просто сформулювати! Ти теж в це віриш?!

Тепер я відповіла цілком впевнено:

Вірю.

Це неймовірно! І все, що відбувається зараз, неймовірно. Ти прийшла до мене… Він обережно взяв моє обличчя в руки, повернув до себе, і мене освітило таким світлом, що я заплющила очі. Я знав, що ти прийдеш…


…Його дотики проростали в ній, пускали корені, мов дерева, обплітаючи і проникаючи в кожну клітину. І вона поволі почала розчинятися в ньому, як цукор у склянці з водою. Танула, втрачала відчуття власного тіла, своє таке непересічне «я», давній егоїзм «брати і отримувати», дослухатися лише до себе. Все, все відпало.

Вона стала невагомою, як світло.

Адже він огортав її світлом.

Вона стала водою, адже він огортав її теплими хвилями і сам був, як море.

Вона стала музикою.

Адже він грав на ній без жодної фальшивої ноти.

Ще ніколи у неї не виникало почуття такої шаленої, майже нереальної спорідненості. Завжди щось заважало чи то запах чужого тіла, чи поквапливість, з якою до неї торкались, чи то якісь специфічні вигуки і слівця, що дратували. А тут було повне відчуття сполучених посудин.

Вони просто перетекли одне в одне без будь-якого зовнішнього подразника.

Все, що він робив, було заради неї.

Тільки заради неї…

Вона згадала, як в дитинстві падала в траву, обхоплюючи руками землю, і відчувала, як крізь переплетені судини цієї трави в неї втікає дивне і невідоме почуття повного злиття з природою, з чимось сильнішим і правдивішим, ніж те, що можна вимовити словами. Він дав назву цьому відчуттю дар любити. І все стало на свої місця. Він сказав: «Є стосунки, а є любов. Стосунків в мільйон разів більше, ніж любові». Вона ніколи не замислювалася над цим! Дійсно, все, що вона бачила довкола себе серед людей, усе, що здавалося любов'ю, цим затертим і тисячу разів повторюваним словом, котре вимовлялося без жодного сумніву на весіллях і усіляких родинних заходах, здебільшого виявлялось саме «стосунками». Сімейними, дружніми, скандальними, сталими, прагматичними, швидкоплинними, благородними, брутальними, обридливими, позашлюбними, діловими, партнерськими, високими і низькими, важкими і легкими, зацикленими, егоїстичними, виваженими, нудними, буденними. А любов була просто любов'ю і не потребувала епітетів...




7 червня, ранок


…«Кожна мить з тобою така щільна, мов крапля води, що плаває в невагомості. Не розтікається, не падає донизу, не розбивається, не спливає. Завдяки тобі я знаю одну важливу річ. Вона відкрилася переді мною, як найголовніша істина, як тлумачення Біблії, як розуміння усього потаємного, що може відкритися лише обраним: тепер я знаю, що таке любов. Як знаю і те, що її сутність і сенс відкривається далеко не всім. І не залежить від чогось зовнішнього. Любов дар, який живе всередині кожного, але може ніколи не розкритися. Так і лишається до кінця життя якоюсь мізерною, зіщуленою і навіть зайвою клітиною. Адже жоден промінь не освітив її, не дав їй життя, не окропив живою водою. Я не бачила жодної різниці між стосунками і любов'ю, як не бачать це мільйони інших. Ти навчив мене бачити цю величезну різницю. Стосунки тривають, любов живе. Вона завжди свіжа, її неможливо замулити ніякою буденністю. До любові неможливо звикнути! В цьому і полягає перевірка, що ти маєш любов чи стосунки. Ти, саме ти, навчив мене цього.

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар