Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Я ледь не плюнула собі під ноги! Чорт забирай, як могла жувати цю траву?! Забути смак того, що бентежило з юності: навіжене, майже тваринне бажання жити лише на високих обертах порушувати всі території і правила?! Можливо, мене просто здолав страх висоти і змін?

А чи була наша зустріч з Іваном випадком тоді і тепер? Якщо сказати точніше: тепер і тоді?


…Вона запитала в нього про це вже під ранок, коли в обох склеювалися очі, але страх заснути пересилював сон і втому.

Я думаю, що випадок підрозділ закономірності, серйозно сказав він, притискаючи її до себе так міцно, що вона знову почала задихатися.

Так, як у нас із тобою?

А хіба ні? Він замислився і почав фантазувати: Дивись: вранці ВОНА надягає блакитну сукню, і та здається ЇЙ недоречною, адже на вулиці йде дощ, і ВОНА повертається, аби переодягтися. В цей час ВІН виходить в якусь кав'ярню повечеряти, але згадує, що забув на столі гаманець, і повертається за ним. Разом ВОНИ витрачають п'ять-десять хвилин ті самі, невипадкові, що вплинуть на подальший розвиток подій. Потім ЙОГО улюблена кав'ярня назвемо її… «Ля Перла» або «Синій кінь» виявляється зачиненою, і ВІН прямує далі…

А що в цей час робить ВОНА?

ВОНА? Вона виходить на поріг свого будинку і йде в тому ж напрямку у якихось справах. Йде під дощем сама на порожній вулиці.

А далі?

А далі відбувається так: «Любов вискочила на них з-за рогу і вразила, мов злодій…»

Ого! Звідки ти знаєш?! Хіба ця книга надрукована?! Де?

Її зовсім не дивували його вигадки, адже сама наплела купу нісенітниць, від яких було солодко в роті. Її вразило те, що тут, у вісімдесятому, він читав «Майстра і Маргариту».

А ти де її дістала? лукаво запитав він, і вона зрозуміла, що ледь не втратила пильність.

Не очікуючи на відповідь, він додав: Я прочитав у «самвидаві» за одну ніч. Вона пригадала стос макулатури, яку батьки збирали, аби отримати талон на повне зібрання Анн і Сержа Голон. Ніякого «самвидаву» у них не було... Отже, ми познайомились на вулиці? прошепотіла вона в самісіньке його вухо.

Ага. Сто років тому. Через те я одразу впізнав тебе, коли побачив сплячою за моїм столом…

Ох, якби вона могла сказати, як давно вони знають одне одного!

Але вона лише посміхнулась:

Це нормально знайомитись на вулицях?

Зазвичай я не дивлюсь на перехожих. Але у тебе не було парасольки…

Я була мокра і виглядала жалюгідно?

Ми обидва були мокрі на порожній вулиці. Хіба поганий привід для знайомства?


Тут вільно? Можна присісти біля вас?

Я розплющила очі.

Перед лавою стояв якийсь чемний старигань з шаховою дошкою під пахвою. Не одразу зрозуміла, чого він хоче. Ще була там, в спальні, в обіймах, у маренні наяву.

Я кивнула. І від цього поруху з-під моїх повік вилились два довгі струмки, скотились зі щік під підборіддя. Навіть не уявляла, що сльози можуть випікати на обличчі такі болючі стежки!

Старий вибачився і без жодного слова прошкандибав далі.

А на мене знову зрушився потік свідомості, який відкриває потаємні шлюзи лише в певні хвилини, аби винести на поверхню те, що в нормальному житті здається безглуздим і незрозумілим, свої справжні бажання і мрії.


Чого вона хотіла?

…Мати великий дім, в якому безліч кімнат. Щоб в одній було розкидано фарби мільйони різних тюбиків! І щоб в ній стояли мольберти із недомальованими картинами, адже закінчена картина означає маленьку смерть.

В іншій все для шиття: клубки ниток і подушечки-їжачки, утикані срібними голками.

В третій вона різьбила б з дерева своїх маленьких божків, яких бачила серед лісу в дитинстві, в четвертій на дубовому столі стояв би великий «Ундервуд», на якому б вистукувала безкінечний роман, кожна частина якого починалася б словами: «Бог є любов…»

В п'ятій всі стіни заставлені книжковими полицями без дверцят, аби вона могла витирати з книг пил якомога частіше, перебираючи їх. Старовинні і нові, вони б розмовляли з нею багатьма мовами і з кожною вона б проживала нове життя.

В шостій вона поставила б величезне ліжко таке широке, що на ньому вздовж і впоперек могло б улягтися з десяток людей. Адже вона любила спати, розкинувшись, як колись давно, коли, набігавшись у дворі, засинала просто на траві в палісаднику. І крізь сон відчувала, як в ній проростає трава.

Думала: чому світ сповнений всім, чим завгодно, ворожнечею, заздрістю, пиятикою, бійками, побутом, плітками, очікуванням судного часу всім, крім любові, яка могла б одразу поглинути, розтрощити весь цей непотріб на купу дрібних скалок?

Так, це було: вона лежала на пружній траві, занурювалась у неї, вкорінювалась пальцями в її рясне плетиво, і їй здавалося, що цей струм, що йде від землі і трави, проникає досередини і кожна клітина тіла вібрує в ритмі своїх тремтливих глибинних рухів.

Попередня
-= 50 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар