Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

А все почалося з невеличкої брошури, датованої 23 роком. На обкладинці стояло дивне прізвище Грін.

І тоді, і тепер я вважаю, що надзавдання кожного справжнього митця довести читача до незручності від упізнавання себе в книзі, на полотні чи екрані. Чи бувало у вас таке відчуття, що читати якусь книжку стає нестерпно, незручно, ніби автор виставив на позір твою сутність без твоєї на те згоди? Більше того не знаючи тебе особисто? Ось це і є диво. Попадання в «больову точку». Мистецтво знаходити її складніше за мистецтво голкотерапії: там всі точки означені, тут колеш в темряву. Але коли влучаєш, це найбільше щастя. І... метод лікування також...

Таким лікуванням і виявилася для мене та невеличка брошурка з тим «іноземним» прізвищем.

Важко сказати, що я пережив, впізнаючи на кожній сторінці себе. Свої думки, своє сприйняття дійсності, свою лихоманку! Свою тугу по справжньому спілкуванню…

Посеред невігластва, словесної каламуті, голодних очей і брудних куфайок, запахів чобіт і обмоток цей дивний Грін майстрував свої палаци і човни, беззастережно не рахуючись із усіма цими реаліями.

Отже, це можливо?

Я зрозумів, що і сам давно живу в інших краях, що їх не варто шукати поза межами власної уяви, адже усе вже є в мені. А моя споконвічна «малярія» це проникнення у внутрішній стан речей і стосунків, які не піддаються поясненню і не є зрозумілими для інших. Адже інші живуть лише зовнішніми проявами і тимчасовими відчуттями, з яких важливішими є звичайні фізіологічні чи соціальні потреби.

А я завжди хотів знайти гармонію між тим, що маю всередині, та всім зовнішнім, але не нав'язаним чи штучно побудованим, а з тим, що я назвав би ноосферою.

Одне слово, я почав пошуки того, з ким міг би поговорити на теми, що хвилювали мене. Тоді я працював коректором в харківській газеті. Це дало мені змогу дістати трохи відомостей про автора книги. Дізнався, що він живе в Криму. Почав писати листа. Досить дивного, який і послужив приводом для наклепу та арешту. Просидів пару років на казенних харчах, чому був навіть радий. Наприкінці досить дивного періоду, що називався «неп» нова економічна політика, мене несподівано випустили. Просто виставили за двері в'язниці в тому, в чому був, протертих штанах і босоніж. Адже стало не до таких блазнів, як я.

Почалися інші часи. Згорталися синдикати, з промисловості витіснявся приватний капітал, почалася колективізація. Морок і відчай тривожно стелилися під ногами, мов дим, здіймаючись все вище і вище.

Я вирішив повернутися на малу батьківщину, з якої поїхав напередодні революції. Подітися було нікуди, писати нікому. Адже, накинувшись на пресу, за якою скучив, дізнався, що письменник О. Грін вже помер…

Тоді я нічого не міг про нього знати, зовсім нічого. Мені просто було шкода, що так і не дійшов до нього.

Отже, роздобувши якісь чуні в знайомих і довідку, в якій домалював одну зайву літеру в своєму прізвищі, я вирушив туди, де на мене давно вже ніхто не чекав. За моїми плечима не було нічого, крім сумнівного життєвого досвіду і романтичних переконань про свободу особистості…


Я вас затримую? раптом запитав він.

Від несподіванки я здригнулась. Ніби з теплих хвиль його голосу випірнула під холодний душ. Я захитала головою і не змогла вимовити жодного слова.

Щось знайоме вчувалося мені в його голосі і розповіді те, про що я давно забула.

Він кашлянув, дістав з кишені люльку і кілька хвилин ворожив із нею, набиваючи чорною смолянистою масою. Потім, випустивши в повітря кільце диму, безсило опустив руку з люлькою і продовжував говорити.


Я дістався села, в якому колись стояв батьківський маєток. Звісно, над досить поруйнованою будівлею вже висів перекошений напис «Комбід» чи «Сільрада», точно не пам'ятаю. Це не мало значення.

Я намагався відганяти від себе ту реальність, а точніше ірреальність, в якій опинився. Цього мене навчив той невідомий мені Грін. І… одна дівчинка, про яку я чомусь завжди пам'ятав у своїх душевних пошуках.

Ну от, нарешті переходжу до того, що буде для вас більш цікавим. Але задля цього повернемось на десяток років назад в той час, коли я, юний, блукав своїми угіддями, мов неприкаяний, розмірковуючи про марність життя, і мріяв про далекі незвідані світи.

Отже, тоді, пригадую, я сидів на березі нашого невеличкого ставка, дивився на високі щогли дерев, жував травинку і думав, що моє життя, мов цей ставок, привабливий зовні і застійний зсередини.

Мені було шістнадцять, і я розмірковував, яким чином дістатися Африки, коли несподівано почув над собою голос:

Вам погано?

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар