Слава ЗСУ!

Момотаро ріс як на дріжджах: з'їсть одну чашку рису — стає вищим, з'їсть другу — стає ще вищим. По недовгім часі він перетворився у прегарного юнака.

Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:

— Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ. Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів.

— Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!

Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав'язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.

На околиці села Момотаро зупинив собака й спитав:

— Момотаро, куди це ти вирядився?

— Підкоряти Острів Чудовиськ.

— Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.

— Гаразд, будь моїм слугою,— сказав Момотаро, вийняв з торби просяного коржа і дав собаці.

Тепер вони йшли вдвох.

У передгір'ї зустрівся їм фазан.

— Момотаро, дай і мені просяного коржа,— попросив він.

— Гаразд, бери коржа і будь моїм слугою!

Коли Момотаро з двома слугами опинився глибоко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.

— Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!

— Гаразд, ось тобі корж!

Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ.

Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.

Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму і відсунула засув.

— Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меча, закричав Момотаро і вбіг у двір.

— Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.

— Що це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши уперед залізні списи.

Та фазан кинувся дзьобати їм очі своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги.

— Ой, болить!.. Рятуйте!..— волали переможені чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед Момотаро і заблагав:

— Прошу тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло. А за це віддамо тобі всі скарби.

— Гаразд, нехай буде по-твоєму,— погодився Момотаро. Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притягли його в село.

— А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.

Вдячна журавка

Жили колись собі старий із старою. Були вони дуже бідні, але добрі й лагідні на вдачу.

Якось поніс старий продавати дрова до міста. Та, як на лихо, з самого ранку пішов сніг, поля і гори вкрилися білою габою.

— Шкода, що я вибрався до міста в таку негоду,— зітхнув старий, поглядаючи на небо.— Проте як не продам дров, то й жменьки рису на обід не зможу купити.

Та ради не було — і старий почвалав до міста.

Невдовзі він почув, що на рисовому полі, яке він саме проминав, щось несамовито лопотить.

«Що воно таке?» — подумав старий і підійшов до того місця, звідки долинав шум.

Дивиться — журавка б'ється в сильці.

— Зараз я тебе звільню! — сказав він і почав розмотувати мотузку. Незабаром журавка змахнула крилами і знялася в небо.

— Кру-кру-кру! — закурликала вона і, покружлявши над старим, звернула до гір.

— Вдруге не попадайся! — мовив старий і пішов своєю дорогою. Того дня, на превеликий свій подив, він продав геть усі дрова, тож повертався надвечір додому веселий та щасливий.

— Я продав усі дрова! Чуєш, стара? — похваливсй він жінці, а потім розповів, як урятував журавку.

— Добре зробив! — раділа стара.

Того ж таки вечора, коли стариш і стара погасили світло й збиралися облягатись, у двері хтось постукав.

— Хто ж це прийшов у таку заметшь?..

Стара відчинила двері, дивиться — перед нею стоїть обсипана снігом дівчина.

— Я збилася з дороги. Будь ласка, прийміть мене хоч на одну ніч. Пересплю навіть у коморі.

— Заходь, голубонько! — Стара провела дівчину до хати й додала: — Ми такі бідні, що й пристойної їжі та постелі не маємо. Одне добре — дрівець вистачає.

І стара підкинула у вогонь полінцят.

— Не клопочіться більше мною! Спасибі, що пустили переночувати. Ви мене просто врятували!

Наступного ранку старий із старою, прокинувшись, побачили: вогонь уже розпалено, хату прибрано, сніданок зготовано. Все це зробила дівчина.

— Ой, яка ж ти моторна! —в один голос хвалили її старий та стара. Дівчина вклонилася їм до землі і сказала:

— Я не маю ні батька, ні матері, ні сестри, ні брата. Будь ласка, прийміть мене до себе! Я залюбки на вас працюватиму.