Слава ЗСУ!

— Вони щойно врятували нас! Ми не можемо платити чорною невдячністю тим, хто прийшов нам на допомогу!

Шагін—Герай з досадою поглянув на Акрама, якого він нещодавно врятував од страти. Тепер, дивись, цей врятований вояка хоче рятувати й інших! Але ж є питання доцільності! Відкриваючи браму тим нещасним, які увірвалися в ряди Кантемірового війська, Шагін ризикує Бахчисараєм і ханством! Ні, тільки не це!

— Ні, — промовив Шагін—Герай. — Я не можу ризикувати Бахчисараєм і всім ханством!

Лице Акрама—баші налилося кров’ю. Він схопився за шаблю…

Оті хоробрі воїни, що врятували Бахчисарай у п’ятий день облоги й штурму, були розбійниками, що їх привів сюди з Карадагу ешкийя Амет—Киримли.

Розбійницький ватажок, побачивши довкола Бахчисарая таку силу—силенну війська, не розгубився. Він, знаючи, що серед Кантемірової орди вештається чимало різного прийшлого люду, наказав хлопцям зі своєї ватаги розсипатися серед шатрів, вивідати що тільки можливо. Хлопці й доповіли, що п’ятий день може стати вирішальним для долі Бахчисарая. На цю днину намічався генеральний штурм міста, в якому засіли ненависний Кантемірові хан і ще ненависніший калга.

Хоробрий ешкийя знав, чим він ризикує. Якщо навіть вдасться у вирішальний момент ударити кантемірівцям у спину й зірвати штурм, то це не гарантує порятунку Бахчисарая, але це майже гарантує загибель усієї ватаги. Бо розлючені кантемірівці накинуться на розбійників і розірвуть їх живцем. Що таке двісті розбійників, навіть найхоробріших, супроти у сто крат із гаком більшого війська Кантеміра й тих мурз, які приєдналися до нього?! Єдиний порятунок — це якщо Шагін—Герай, який покликав розбійників на допомогу, відкриє міську браму…

Амет—Киримли знав, що великі державці Криму (та й хіба тільки Криму?!) часто не люблять дотримувати своїх обіцянок, посилаючись на вищі інтереси держави та її політики. Він розумів, що для Шагіна життя якихось двохсот розбійників не варте нічого, — і все ж сподівався, що калга не забуде, що він сам запросив хоробрих хлопців з Карадагу рятувати життя хана Магомета й його молодшого брата Шагіна.

Момент для удару по кантемірівцях та їхніх союзниках розбійницький отаман вибрав найкращий. Якраз тоді, коли в одному місці сеймени з яничарами вже вибралися на мур і стали порядкувати там, а в трьох інших місцях воїни Кантеміра вже ось—ось мали ступити на вершини мурів, — от саме тоді з розбійницьким свистом і гиком смільчаки з Карадагу налетіли на штурмові порядки атакуючих. І почалася січа! Під шаблями розбійників лягла не одна сотня добірних воїнів мурзи Кантеміра та султана Амурата, перш ніж хтось із командирів збагнув, що коїться щось не те. Зверху, з мурів Бахчисарая, все це було видно, як на долоні, саме це й додало сміливості та відваги оборонцям, а атакуючі ще не могли збагнути, що сталося! Але що сталася якась незбагненна річ, вони відчули!

І тільки аж потім, коли штурм зірвався, коли з мурів полетіли тіла тих, хто уже побував і встиг зрадіти довгоочікуваній перемозі, — тільки аж тоді збагнули кантемірівці, що в їхні лави затесався ворог! І, не чекаючи команди, облишивши мури, кинулися тисячні юрми розлючених вояків Кантеміра на ненависну жменьку розбійників.

Але сліпа лють дуже багатьох людей — не підмога в битві. Кантемірівці лізли, не розбираючи дороги, давили один одного, підставлялися під шаблі хлопців з Карадагу, а тим нічого не залишалося, як прорубуватися до брами. Крок за кроком, мов крізь густі зарості очерету, прорубувалися вони до рятівної брами, яка, звісно ж, розкриється, розчахнеться, коли вони до неї проб’ються!.. Ось уже залишилося якихось сто кроків, ось іще менше лишилося їх! Але ж і воїни Кантеміра рвуться, мов потік з гір, і падає то один, то другий розбійник їм під ноги! Ех, зараз би якби хтось прийшов на допомогу їм!.. Коли ж, коли ж розчахнеться рятівна брама — і вискочать ізвідти воїни Шагіна!..

Але воїни не вискакують! Брама не розчиняється!

І тоді Амет—Киримли розуміє: Шагін не відчинить браму!..

Можна було б у розпачі впасти на землю і чекати смерті, можна було б загнати собі в серце ножа, щоб умерти й не бачити торжества ворога!

Але найбільший ешкийя Криму, сміливець з Карадагу Амет не знає, що таке безнадія. Він звик до всього — навіть до зради тих, кому приходив на допомогу.

Кинув оком на мури. Побачив кілька штурмових драбин, залишених атакуючими. Там повинно лежати ще кілька! Ну, що ж, треба пробитися до них!

Розбійницький ватажок гукає своїм спільникам: «За мною!» — і ватага, що зменшилася вже на третину, пробивається до мурів. Кантемірівці, впевнені, що розбійникам потрібна брама, а не драбини, спочатку розгубилися. Вони нічого не можуть збагнути. А розбійники, напруживши останні сили, прорубуються до драбин. І от уже оіжать вони один за одним нагору, біжать чимдуж, а розгублені кантемірівці навіть не пускають стріл, бо ті, що подалі, не можуть збагнути, хто ж це біжить і навіщо…