Слава ЗСУ!

— Бо твоя жінка таки гадюка, вибачайте в цім слові, батюшко. Твою жінку тільки посадить в клітку та показувати за гроші, як звірюку, на ярмарках. Вона кривдила, батюшко, й нашу матір, вибила їй око, й моїх дітей так і лупить ломакою по чому влучить, — жалівся Лаврін.

— Ну, то як же воно буде? — спитав священик.

— Нехай так буде, батюшко, як ви скажете. Так, як ви присудите, так воно вже нехай і буде! — сказали брати.

— То я ж кажу, щоб Карпо заплатив тобі три або чотири карбованці, та й нехай буде груша його, то й сварки більше не буде між вами, — знов сказав священик.

— Зроду на це не згоджусь! — сказав Лаврін. — Там, батюшко, груші, вибачайте, коли ласка, як ваші кулаки. Я щороку продам груш два або й три мішки за три або й за чотири карбованці.

— Ну, то ти, Карпе, одріж йому землю з грушею.

— Хіба я таки сказився чи з глузду з'їхав, щоб одрізувать землю, — сказав Карпо.

— То йдіть собі та, про мене, вдавіться тими грушами разом з своїми жінками, — сказав священик, пішов у кімнату та й зачинив двері.

Карпо й Лаврін постояли й пішли додому та все лаялись. Лаврін кричав, що візьме сокиру та зрубає грушу. Вони застали на дворі коло груші колотнечу: Мотря лупила коцюбою Лаврінових дітей, Мелашка з бабою одгризались од Мотрі і неначе гавкали через тин. Люди з кутка почали збігаться. Прибігла й баба Палажка Солов'їха, а за нею баба Параска Гришиха.

— Ой Господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її, — сказала премудра баба Палажка, — геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились.

— Навчай, навчай! Яка пак премудра! — не втерпіла баба Параска. — Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.

1878 року

_{ИВАН СЕМЕНОВИЧ НЕЧУЙ-ЛЕВИЦКИЙ}

_{СЕМЬЯ КАЙДАША}

_{Повесть}

_{ИЛЛЮСТРАЦИИ А. Д. БАЗИЛЕВИЧА}

_{Издательство «Дніпро»}

_{(На украинском языке)}

_{Редактор И. Й. Брояк}

_{Художній редактор І. М. Гаврилюк}

_{Технічний редактор О. Г. Тализіна}

_{Коректор Н. О. Маслова}

_{Інформ. бланк № 1030}

_{Здано до складання 05.02.79.}

_{Підписано до друку 31.09.79.}

_{Формат 70 X 84/16. Папір офсетний.}

_{Гарнітура конкорд. Друк офсетний.}

_{Умовн. друк. арк. 15,9. Обл. — вид. арк. 9,766.}

_{Тираж 50 000. Зам. 9-650.}

_{Ціна 1 крб. 70 к.}

_{Видавництво «Дніпро».}

_{252601, Київ-МСП, вул. Володимирська, 42.}

_{Головне підприємство республіканського виробничого}

_{об'єднання «Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР.}

_{252057, Київ, вул. Довженка, 3.}

Нечуй-Левицький І. С.

_{Н59 Кайдашева сім'я. Повість, — К.: Дніпро, 1980.—237 с., іл.}

_{У повісті класика української літератури Івана Нечуя-Левицького (1838–1918) показано, як приватновласницькі інстинкти, індивідуалістична психологія призводять людину до морального зубожіння. За визначенням І. франка, цей твір «з погляду на артистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства».}

_{Видання подарункове, ілюстрації Анатолія Базилевича.}