Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Капелюх Чарівника

— Твої історії завжди дуже цікаві, — понуро мовив Гемуль, — та не розумію, що у них спільного з моїм безвихідним становищем!

— Усе дуже просто! — пояснював Нюхмумрик. — Що тут незрозумілого? Гатіфнати не говорять, не чують і дуже погано бачать. Зате добре відчувають! Спробуй похитати стовпом! Вони напевно відчують дрижання землі і злякаються. Органи чуття у них в животі…

Гемуль спробував похитати стовпом і нажахано заволав:

— Я зараз впаду!

— Потроху шарпай! — підбадьорював його Нюхмумрик. — Але частіше! Частіше!

Гемуль слухняно розхитував стовпом, гатіфнати врешті відчули під ногами неприємне тремтіння.

Вони зашурхотіли голосніше й неспокійно заворушилися. І враз сторчголов кинулися на всі боки, достоту як миші тоді у саду. За мить галявина спорожніла. Нюхмумрик відчував, як гатіфнати, втікаючи у ліс, терлися до його ніг, обпікаючи, немов кропивою.

З великої полегші Гемуль розтулив лапи і впав у траву.

— Бідне моє серце! — стогнав він. — Тепер воно застрягло мені в горлі. Відколи я пристав до родини Мумі-тролів, мене на кожному кроці переслідують нещастя!

— Заспокойся! — потішав його Нюхмумрик. — Ти чудово дав собі раду!

— Бридкі покручі! — лаявся Гемуль. — Але їхнього барометра заберу собі, хай знають!

— Я б не радив тобі цього робити! — застеріг Нюхмумрик.

Та Гемуль не послухався поради, відчепив блискучий барометр і переможно сховав під пахву.

— Можемо повертатися, — сказав він. — Я, до речі, жахливо голодний.

Коли Нюхмумрик з Гемулем повернулися до гурту, всі саме ласували упійманою Мумі-татом щукою.

— Привіт! А ми обійшли увесь острів! — похвалився Мумі-троль. — На протилежному боці громадяться неприступні скелі, які спадають просто у море.

— А ще бачили купу гатіфнатів, — додав Чмих. — Щонайменше сотню!

— Не згадуйте про них! — заблагав Гемуль. — Навіть чути про них не хочу! Ліпше погляньте на мій бойовий трофей!

Гемуль гордо виклав барометр на середину столу.

— Який блискучий і гарний! — вигукнула Хропся. — Це годинник?

— Ні, барометр, — пояснив Тато. — За ним визначають, якою буде погода — ясною чи дощовою. Інколи прогнози навіть справджуються.

Він постукав по склу приладу і спохмурнів.

— О, передбачає бурю!

— Велику бурю? — боязко забринів голосок Чмиха.

— Поглянь сам, — Мумі-тато простягнув малому барометр. — Стрілка стоїть на 00, а це найнижча позиція. Якщо він, звісно, не дурить…

Скидалося, однак, на те, що барометр не обманював. Імла згусла і стала жовто-сірого кольору, а море над видноколом зловісно почорніло.

— Негайно повертаймося додому! — закликав усіх Хропусь.

— Ще ні, — попрохала Хропся. — Ми ще не встигли як слід оглянути скелі на протилежному боці острова. І навіть не покупалися!

— Почекаймо трохи, подивимося, що буде далі, — запропонував Мумі-троль. — Прикро покидати щойно відкритий острів!

— Як налетить буря, ми застрягнемо надовго, — розсудливо намагався переконати друзів Хропусь.

— От і добре! — повеселів Чмих. — Залишимося тут назавжди.

— Цитьте, дітоньки, треба поміркувати, — втрутився Мумі-тато.

Він зійшов до води, понюшив повітря, повертів головою на всі боки і наморщив чоло. Вдалині загуркотіло.

— Гроза! — верескнув Чмих. — Ой, як страшно!

Над крайобрієм грізно здіймалося темно-синє хмаровище, женучи поперед себе світлі тендітні клаптики хмаринок. Час від часу море осявали спалахи блискавиць.

— Ми залишаємося! — вирішив Тато.

— На всю ніч? — перепитав про всяк випадок Чмих.

— Не інакше! Гайда будувати притулок, бо ось-ось налетить злива!

«Пригоду» затягнули далі на берег, з вітрил та ковдр квапно збудували на узліссі курінь. Мумі-мама попідтикала курінь з боків мохом, Хропусь обкопав його рівчаком для стоку води. Усі метушилися, галасували й штовхалися, ховаючи свій скарб під полотнищем. Здійнявся легкий вітерець, дерева злякано зашелестіли. Грім гуркотів усе ближче.

— Я вийду на мис, погляну, що робиться надворі, — мовив Нюхмумрик.

Натягнувши капелюх ще глибше на вуха, він подався на розвідини. Щасливий від того, що знову на самоті з самим собою, Нюхмумрик став на крайчику мису, спершись спиною на велику брилу.

Море змінилося до невпізнання: стало чорно-зеленим, забурунилося білими баранцями, підводні скелі мерехтіли, наче фосфор. З півдня, велично гуркочучи, насувалася гроза. Вона нап’яла над морем свої чорні вітрила, заслонивши вже пів неба, зловісно спалахуючи блискавицями.

«Суне просто на острів!» — подумав Нюхмумрик. Він тремтів від радості й захвату, дивлячись у вічі буревієві, що котився понад морем. Зненацька Нюхмумрик помітив маленького чорного вершника на чорному коні. Той з’явився лише на мить на тлі побілілої мов крейда стіни хмар; плащ його розвівався крильми, вершник і кінь здіймалися увись… Ще мить, і вони щезли у сліпучому спалаху блискавки; сонце зникло, дощ сірою пеленою насувався на острів.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.


Останній коментар

Максим 10:22:03

книга гарна і Т.Янсон має фантазію тільки погано те шо вона велика. Ну наприклад ти
забувся почитати на канікулах і читаєш в останній день а вона то має 36 сторінок


Діана 11.03.2019

Я думаю що книга хороша .
І у Туве Янсон хороша фантазія. :))))))


Саша 11.01.2019

Дурнуватий лише ти, замість ОБСИРАТИ
візьми і напиши. Побачимо який ти
будеш на ділі


Додати коментар