Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Капелюх Чарівника

«То був Чарівник! — здогадався Нюхмумрик. — Не хто інший, як Чарівник на своїй чорній пантері! Це не просто легенда, вони існують насправді…»

Нюхмумрик чимдуж побіг назад. Щойно він влетів до куреня, по полотнищу вітрила, що лопотіло на вітрі, затарабанили важкі дощові краплі. Хоч до вечора було ще далеко, увесь світ поринув у пітьму. Чмих з головою загорнувся у ковдру — так страшенно боявся бурі. Решта тулилися одні до одних. У курені духмяно пахло Гемулевими квітами. Ось уже громовиця над самими їхніми головами… Раз по раз схованку осявали білі пасмуги. З риком котила гроза свої залізні колісниці небом, море люто жбурляло на берег самотнього острова велетенські вали хвиль.

— Щастя, що ми не вийшли у море, — сказала Мама Мумі-троля. — Яка жахлива погода!

Хропся вклала свою тремтячу лапку в Мумі-тролеву долоню, і він враз відчув себе її захисником, мужнім та хоробрим.

Чмих хлипав під ковдрою.

— Гроза саме над нами! — озвався Тато.

У ту ж мить велетенська блискавка з шипінням вдарила просто в острів, а вслід за нею луснув грім.

— Десь недалеко вдарила, — мовив Хропусь.

То вже було занадто. Гемуль обхопив голову лапами.

— Безлад! Усюди суцільний безлад! — бурмотів він.

Буревій потроху відходив на північ. Грім відкочувався все далі, спалахи блискавок зблідли.

Незабаром лише злива періщила навколо та бушувало море.

«Зараз не час розповідати про Чарівника, — міркував Нюхмумрик. — Вони й так налякані…»

— Вилазь, Чмиху! — покликав він. — Усе вже минулося!

Чмих, мружачись, виборсався з-під ковдри. Йому було трохи соромно за свій переляк та хлипання, тож він чухався за вухом, вдаючи, ніби позіхає.

— Котра година? — запитав.

— Скоро восьма, — відповів Хропусь.

— Гадаю, час вкладатися до сну, — звеліла Мама. — У нас був важкий день.

— Цікаво було б поглянути, куди вдарила блискавка… — несміливо озвався Мумі-троль.

— Завтра! — суворо урвала його Мама. — Завтра все з’ясуємо і поплаваємо у морі. А зараз надворі мокро, сіро й неприємно.

Вона повкривала дітей ковдрами і сама заснула коло них, поклавши свою торбинку під подушку.

Негода розходилася знову. Дивні звуки домішувалися до ревиська хвиль: голоси, тупіт ніг, сміх та теленькання великих дзвонів десь на морі. Нюхмумрик тихо лежав, прислухаючись до нічних перегуків, мріяв і згадував про свої довколосвітні подорожі. «Невдовзі знову подамся в мандри, — думав він. — Але ще не зараз».

Розділ четвертий,

у якому Хропся позбулася гривки під час нічного нападу гатіфнатів і в якому розповідається про неймовірні знахідки на самотньому острові

Хропся прокинулася посеред ночі з відчуттям огиди: щось торкнулося її личка. Вона не наважилася визирнути з-під ковдри, лише сторожко принюхалася. Пахло паленим! Хропся натягнула ковдру на голову й тихо покликала:

— Мумі-тролю! Мумі-тролю!

Мумі-троль вмить розплющив очі.

— Що трапилося?

— Серед нас якесь страхіття! — жебоніла злякано з-під ковдри Хропся. — Я відчуваю, що тут якесь страхіття!

Мумі-троль вдивлявся у темряву. Так воно й було!

Крихітні світелка… Бліді світляні тіні сновигали між поснулими. Мумі-троль розтермосив зі сну Нюхмумрика.

— Поглянь, — прошепотів він вражено. — Примари!

— Та ні, — заспокоїв його Нюхмумрик. — То гатіфнати. Гроза наелектризувала їх, от вони й світяться. Не рухайся, бо вдарить струмом!

Гатіфнати, здавалося, щось шукали. Вони переворушили усі кошики, запах паленого посилився. Раптом маленькі істоти скупчилися в кутку, де спав Гемуль.

— Вони його не поб’ють? — захвилювався Мумі-троль.

— Гатіфнати шукають барометр, — збагнув Нюхмумрик. — Я ж казав йому не брати барометра! Ось вони його й знайшли!

Спільними зусиллями гатіфнати тягнули барометра. Щоб зручніше ухопитися, вони вилізли на Гемуля, і тепер від запаху паленого аж у носі крутило.

Прокинувся Чмих і зачмихав.

Зненацька в курені розлігся чийсь рев. То один із гатіфнатів наступив Гемулеві на носа.

Умить всі зірвалися на ноги. Зчинився неймовірний переполох. Тривожні запитання лунали впереміш із зойками, коли хтось, наступивши на гатіфната, обпікався або ж діставав удар струмом.

Гемуль плутався під ногами, завиваючи від страху й тицяючись наосліп по кутках, аж доки налетів на полотнище вітрила й завалив куреня. Це було щось жахливе.

Згодом Чмих стверджував, що вибиралися вони з-під вітрила щонайменше годину (можливо, він ледь переборщив).

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 34.

Останній коментар

Злата 11.04.2021

не згодна


Критик Критиков 03.04.2021

И что? Это так и надо! Я читал некоторые
книги несколько недель!


Критик Критиков 03.04.2021

И что? Это так и надо!


Додати коментар